Імператор Ґо-Ен'ю

Імператор Ґо-Ен'ю́ (яп. 後円融天皇, ごえんゆうてんのう, ґо-ен'ю тенно; 11 січня 1359(13590111) — 6 червня 1393) — 5-й Імператор Північної династії Японії, синтоїстське божество. Роки правління: 9 квітня 1371 — 25 травня 1382. Ім'я перекладається як «Пізній Ен'ю», що дає змогу низці дослідників називати його Ен'ю II.

Імператор Ґо-Ен'ю
яп. 後円融天皇
Народився	11 січня 1359
Помер	6 червня 1393 (34 роки)
Поховання	Fukakusa no Kita no Misasagid
Країна	Сьоґунат Муроматі Японія
Діяльність	правитель
Посада	імператор Японії
Рід	Jimyōin lined
Батько	Імператор Ґо-Коґон
Мати	Fujiwara no Nakakod
Брати, сестри	Імператор Накамікадо
У шлюбі з	Tsūyōmonin no Itsukod, Q108119565? і Q110892255?
Діти	Імператор Ґо-Комацу
Автограф
Медіафайли у Вікісховищі

З 1911 року в японській історіографії Імператори Південної династії почали вважатися представниками головної лінії Імператорського Дому, тому Імператор Ґо-Ен'ю став 5-м Імператором Північної династії періоду Нанбоку-тьо. До того часу Імператори Північної династії розглядалися як законні спадкоємці Імператорського Дому, відповідно Імператор Ґо-Ен'ю називався Імператором Японії.

Біографія

Другий син імператора Ґо-Коґона. Його матір'ю була Накако, донька Хірохасі Канецуни. Замолоду звався Охіто. 1370 року його батько вступив у конфлікт з братом — відставним імператором Суко — через бажання зробити Охіто спадкоємцем трону. Зрештою за підтримки канрея Хосокава Йоріюкі Ґо-Коґон досяг бажаного, призначивши Охіто спадкоємцем трону. 1371 року його батько зрікся на користь останнього, ставши верховним імператором. 1374 року після смерті Ґо-Коґона став одноосібним імператором. Намагався відтіснити від справ сьогуна Асікаґа Йосіміцу, який по материнській лінії був стриєчним братом імператора. Проте Йосіміцу до 1378 року приборкав опозицію серед самураїв, й змусив імператора визнати його фактичну владу в державі. Водночас в цей період імператор скасував більшість придворних церемоній. З 1381 року став готуватися до зречення від трону, сподіваючись відновити боротьбу за владу як верховний імператор.

1382 року, незважаючи на спротив відставного імператора Суко, зрікся влади на користь свого сина — принца Мотохіто, що став відомим як імператор Ґо-Комацу. Втім розрахунок мати хоча би такий самий вплив на судові справи як його батько не виправдався. 1383 року імператор визнав сьогуна «головою усіх самураїв роду Мінамото». Проте до кінця року його стосунки з Асікаґа Йосіміцу погіршилися, оскільки Ґо-Ен'ю довідався про подружню зраду своєї дружини Сандзьо Іцуко з сьогуном. Це призвело до скасування всіх новорічних церемоній в імператорському палаці Сенто після того, а Йосіміцу повернуто кошти, які він пожертвував для них, у свою чергу аристократи з почту сьогуна відмовилися брати участь у панахиді за його батьком Ґо-Коґоном. У відповідь імператор важко поразнив Іцуко, а потім зачинився у власному буддійському вівтарі, погрожуючи сеппуку. Його відмовила від таких дій матір. Зрештою перебрався до палацу останньої, відійшовши від будь-яких справ.

Генеалогічне дерево

Харухіто

(1) Коґон

(3) Суко

Йосіхіто

Садафуса

(102) Ґо-Ханадзоно

(2) Комьо

Садацуне

Тьодзьохо

(4) Ґо-Коґон

(5) Ґо-Ен'ю

(6 / 100) Ґо-Комацу

(101) Сьоко

Дзюнсінай

Оґава

Джерела та література

• Аністратенко, Л.; Бондаренко, І. (2011). Японські поети: Біографічний словник. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго. с. 368.
• Історія Імператорів
• Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.
• Імператор Ґо-Ен'ю // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)
• (яп.) 『新編　日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) / 京大日本史辞典編纂会. — 東京: 東京創元社, 1994. — P.1057—1058.
• (яп.) 『歴代天皇全史―万世一系を彩る君臨の血脈』 (歴史群像シリーズ (69))

Посилання

• (яп.) Список усипальниць Імператорів Японії // Офіційна сторінка Управління Імператорського двору Японії [Архівовано 12 листопада 2016 у Wayback Machine.]