Імператор Суко

Імператор Суко́ (яп. 崇光天皇, すこうてんのう, суко тенно; 25 травня 1334(13340525) — 31 січня 1398) — 3-й Імператор Північної династії Японії, синтоїстське божество. Роки правління: 18 листопада 1348 — 26 листопада 1351.

Імператор Суко
яп. 崇光天皇
Народився	25 травня 1334
Помер	31 січня 1398 (63 роки)
Поховання	Daikōmyō-jid
Країна	Японія
Діяльність	суверен
Посада	претендент на трон
Рід	Jimyōin lined
Батько	Імператор Коґон
Мати	Empress Dowager Yōrokud
Родичі	Naohito-shinnōd
Брати, сестри	Імператор Ґо-Коґон
У шлюбі з	Niwata no Shishid і Q106685337?
Діти	Fushimi-no-miya Yoshihito-Shinnōd і Kōjo-hōshinnōd
Автограф
Медіафайли у Вікісховищі

З 1911 року в японській історіографії Імператори Південної династії почали вважатися представниками головної лінії Імператорського Дому, тому Імператор Суко став 3-м Імператором Північної династії. До того часу Імператори Північної династії розглядалися як законні спадкоємці Імператорського Дому, відповідно Імператор Коґон називався Імператором Японії.

Біографія

Син імператора Коґона і Сандзьо Сусі. При народженні звався принц Окіхіто. Його батько планував зробити принца Наохіто, сина відставного імператора Ханадзоно, спадкоємцем трону, але під впливом почту відмовився від цієї ідеї. 1348 року принц Окіхіто призначається спадкоємцем трону. Невдовзі після зречення свого стрийка імператора Комьо посів трон. Фактичне управління здійснював його батько, що став верховним імператором.

Проте 1351 року сьогун Асікаґа Такаудзі вирішив замиритися з імператором Ґо-Муракамі з південного двору. Тому змусив Суко зректися трону. Але 1352 року відбулися події, відомі як смута років Канно, внаслідок чого війська Південного двору залишити Кіото, прихопивши з собою відставних імператорів Суко, Коґона і Комьо, а також спадкоємця трону Тадахіто. Вони перебували фактично під домашнім арештом у Анау і монастирі Конґодзі (у провінції Каваті). У відповідь сьогун поставив на трон молодшого брата Суко — принца Іяхіто, що став відомий як імператор Ґо-Коґон.

1357 року разом з батьком зміг повернутися до столиці. Намагався домогтися для свого сина Йосіхіто статусу спадкоємця трону, втім марно. Допомагав імператорові Ґо-Коґону в стосунках з сьогунатом Муроматі. Проте 1370 року погиркався з Ґо-Коґоном через питання спадковості трону: імператор бажав щоб йому наслідував син Охіто, а Суко — його син Йосіхіто. Але канрей Хосокава Йоріюкі був на боці Осіхіто, тому вже 1371 року Ґо-Коґон зміг зректися трону на користь свого сина, що став відомий як імператор Ґо-Ен'ю.

1382 року імператор Ґо-Ен'ю вирішив зректися трону на користь свого сина, проти чого виступив Суко, який знову висунув претендентом на трон свого сина принца Йосіхіто. Але сьогун Асікаґа Йосіміцу підтримав Ґо-Ен'ю, внаслідок чого принц Мотохіто став новим імператором, відомими як Ґо-Комацу. Принц Йосіхіто в свою чергу став засновником Фусімі но мія — сінноке (гілки) імператорської династії.

Здійснив переписи багатьох творів про біву (лютню), а також залишив щоденники «Суйрекі Ґокі» та «Сіраюкі».

Генеалогічне дерево

Харухіто

(1) Коґон

(3) Суко

Йосіхіто

Садафуса

(102) Ґо-Ханадзоно

(2) Комьо

Садацуне

Тьодзьохо

(4) Ґо-Коґон

(5) Ґо-Ен'ю

(6 / 100) Ґо-Комацу

(101) Сьоко

Дзюнсінай

Оґава

Джерела та література

Імператор Суко // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

• (яп.) 『新編　日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) / 京大日本史辞典編纂会. — 東京: 東京創元社, 1994. — P.1057—1058.
• (яп.) 『歴代天皇全史―万世一系を彩る君臨の血脈』 (歴史群像シリーズ (69)) (Історія Імператорів
• Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.

Посилання

• (яп.) Список усипальниць Імператорів Японії // Офіційна сторінка Управління Імператорського двору Японії [Архівовано 12 листопада 2016 у Wayback Machine.]