Оман (імамат)
Імамат Оман (араб. إِمَامَة عُمَان, трансліт. Imāmat ʿUmān) — держава у межах «Справжнього Оману» [1] Столицею імамату, в різні часи, була Ер-Рустак[en] та Нізва. Територія імамату простягалася на північ до Ібрі та на південь до регіонів Еш-Шаркія та Вахіба. Імамат був обмежений зі сходу горами Аль-Хаджар, а із заходу — пустелею Руб-ель-Халі. [2] Гори Аль-Хаджар відокремили імамат Оман від Маскату та Оману. Обраний імам (правитель) проживав у столиці, а валіси (губернатори) представляли імамат у його різних регіонах. [3]
| إمامة عُمَان Imāmat 'Umān Імамат Оман | |||||||||||
| імамат | |||||||||||
| |||||||||||
| |||||||||||
| Девіз ٱللَّٰهُ أَكْبَرُ Аллах — найвеличніший | |||||||||||
 | |||||||||||
| Столиця | Нізва | ||||||||||
| Мови | Офіційна мова: : арабська | ||||||||||
| Релігії | Ібадийський Іслам (Державна релігія) | ||||||||||
| Форма правління | Ісламська теократична абсолютна виборна монархія | ||||||||||
| Імам | |||||||||||
| - 749–751 (перший) | Аль-Джуланда бін Масуд | ||||||||||
| - 1954–1959 (останній) | Галіб аль-Хінай | ||||||||||
| Законодавчий орган | Консультативна рада | ||||||||||
| Історичний період | Розпад Османської імперії/Новий імперіалізм | ||||||||||
| - Проголошено імамат | 751 | ||||||||||
| - Формальне зречення | 28 листопада 1918 | ||||||||||
| - кінець війни Джебель-Ахдар | 1959 | ||||||||||
| |||||||||||
| Сьогодні є частиною | Оман | ||||||||||
Імамат Оман, як і султанату Маскат, перебував під владою секти ібадитів. Імами здійснювали духовне та світське управління регіоном. [2] Імамат мав 1200-річну історію, був заснований релігійними лідерами Ібаді в Омані та базувався на ісламському шаріаті, згідно з яким правитель має бути обраним. [4] Імам вважався очільником громади, але племінний рух, який був частиною оманського суспільства, заохочував децентралізовану форму управління, яка допомогла б підтримувати політичну єдність серед оманців. [2] Імамат встановив державну систему, за якої правитель не повинен мати абсолютної ні політичної, ні військової влади; повноваження були розділені з місцевими губернаторами. [5] Щоб запобігти місцевим або зовнішнім загрозам імамату, імам мав здобути підтримку місцевих громад і племен, щоб зібрати сили для боротьби за певну справу. Імаму були потрібні глибоке розуміння племінної політики та політична кмітливість, щоб підтримувати політичну стабільність в імаматі під час конфліктів. [2]
Історія ред.
Імамат був заснований у 750 році нашої ери, незабаром після падіння Омеядів[en]. [2]
З моменту свого утворення Імамат управляв частиною або всім сучасним Оманом і заморськими землями протягом певних періодів часу. На піку своєї могутності імамат зміг вигнати португальських колонізаторів з Оману та заснувати морську державу, що поширила свою імперію до Перської затоки та Східної Африки у 17 столітті. [6] Попри те, що Імамат був ізольований горами Аль-Хаджар і пустелею Руб'-ель-Халі, він мав широку світову торгівлю, оскільки експортував сушені фініки, лайм і бавовняні тканини ручної роботи, а також імпортував інші продукти. Більшість торгівлі відбувалася з Індійським субконтинентом. [7]
У середині 18 століття Ахмед бін Саїд Аль Бу Саїд, який походив з маленького села у внутрішній частині Оману, вигнав перських колонізаторів з Оману та став обраним імамом Оману зі столицею Рустак. Після смерті імама Ахмеда в 1783 році суверенітет Оману був розділений між прибережною стороною, яка дотримувалася спадкової лінії престолонаступництва, якою керували султани Альбусаїді в Маскаті, та внутрішніми частинами Оману, які зберегли виборний імамат і пізніше перенесли свою столицю з Рустака до Нізви. [5] Британська імперія прагнула домінувати у південно-східній Аравії, щоб придушити зростаюче панування інших європейських держав і протистояти новій морській силі — Оманській імперії в 18-19 ст. Таким чином британці прийняли рішення підтримати султанів Альбусаїді Маскату. Британська імперія уклала низку договорів із султанами з метою просування британських політичних та економічних інтересів у Маскаті в обмін на надання захисту султанам. З часом Султанат ставав все більш залежним від британських позик і політичних порад. [6] [8] [9] Між імамами та султанами Маскату часто виникала напруженість. Суперечка між імаматом і султанатом була здебільшого політичною. [10] Оманці всередині країни вважали, що правитель має бути обраним, і відкидали зростаючий британський політичний та економічний контроль над Маскатом і Оманом. [11] У 1913 році імам Салім ібн Рашид аль-Харусі розпочав повстання проти Маскату[en], яке тривало до 1920 року, коли імамат встановив мир із Султанатом шляхом підписання Себського договору. Угода призвела до фактичного розколу між Оманом і Маскатом, де внутрішньою частиною (Оманом) керував Імамат, а прибережною частиною (Маскат) керував Султанат. [12] [13] Iraq Petroleum Company[en], що підписала нафтову концесію з султаном Маската в 1937 році, дійшла висновку, що нафта, ймовірно, існує у внутрішніх регіонах Оману. У 1954 році новий імам Галіб Аль-Хінай[en], боронив імамат від нападів султанату Маскат, який підтримувався британським урядом. Султан Саїд бін Теймур з Маскату за прямої підтримки британських військ зміг перемогти імамат у війні Джебель-Ахдар[en], що тривала до 1959 року. У 1970 році назву «Маскат і Оман» було змінено на «Султанат Оман» [9].
У поточному вживанні «Справжній Оман» також може стосуватися до всього сучасного султанату, за винятком ексклавів Мусандам і Мадха.
Примітки ред.
- ↑ FO 1016/313 The Imamate of Oman: report by George Rentz p.44. agda.ae (англ.). Процитовано 1 вересня 2021.
- ↑ а б в г д Oman's Foreign Policy: Foundation and Practice: Foundation and Practice by Majid Alkhalili
- ↑ Historical Summary of Events in the Persian Gulf Shaikhdoms and the Sultanate of Muscat and Oman, 1928–1953' [97v] (199/222) QDL.
- ↑ British National Archive: (18/316) Muscat State Affairs: Muscat– Oman Treaty
- ↑ а б Oman and the World: The Emergence of an Independent Foreign Policy (Joseph A. Kechichian)
- ↑ а б The Oman Question: The Background to the Political Geography of South-East Arabia J. C. Wilkinson.
- ↑ Geographical Review JSTOR.
- ↑ The Rough Guide to Oman. Penguin. 1 листопада 2011. ISBN 978-1-4053-8935-8. Процитовано 11 листопада 2013.
- ↑ а б A Close Relationship: Britain and Oman Since 1750. QDL.
- ↑ CNN Arabic: وفاة آخر أئمة عُمان في منفاه السياسي بالسعودية
- ↑ British National Archive: Muscat and Oman Internal Affairs History
- ↑ J. E. Peterson, "The Revival of the Ibadi Imamate in Oman and the Threat to Muscat, 1913–20," Arabian Studies 3 (1976): 165–88.
- ↑ A Close Relationship: Britain and Oman Since 1750. QDL.