Ільїн Олександр Борисович
Олекса́ндр Бори́сович Ільї́н (нар. 1920 року, Кропивницький — пом. 22 жовтня 1993 року, там же[1]) — радянський реставратор і колекціонер, власник однієї з найбільших в Європі колекцій цінних книг, зразків живопису, ікон, гравюр, скульптур, предметів китайської порцеляни, старовинної бронзи, меблів, посуду, зброї, самоварів, кам'яних сокир [1][2][3][4].
| Олександр Борисович Ільїн | |
|---|---|
| Народився |
1920 Кропивницький[1] |
| Помер |
22 жовтня 1993 там же[1][2] |
| Поховання | Кропивницький |
| Діяльність | Колекціонер |
| Alma mater | Московський інститут[1] |
| Рід | мати — дворянка з роду Римських-Корсакових[1] |
| Батько | Ільїн Борис Миколайович |
| Мати | Римська-Корсакова Наталя Олександрівна |
Біографія ред.
Олександр Ільїн народився в дворянсько-пролетарській сім'ї колекціонерів. Батько — син власника мідноливарної майстерні, мати — спадкова дворянка. У дитинстві дід з батьком навчили його реставруванню книжок. 1941 року вступи до Московського інституту, після початку Німецько-радянської війни, за неофіційними даними, обміняв одну з раритетних книжок в обмін на «білий квиток» у лікаря. 1944 року Ільїна було засуджено за групову крадіжку, вирок мав бути жорстоким: смертна кара, або п'ятнадцять років ув'язнення. Але хлопця засуджують лише до трьох років, з яких він відсидів тільки чотири місяці. Його почали підозрювати у співпраці з НКВС, який формував мережу інформаторів серед колекціонерів [1].
1945 року Ільїн став працювати реставратором у Києво-Печерській лаврі. Свою роботу просив оплачувати не грішми, а книжками з бібліотеки. За розповідями одного з друзів, Олександр Ільїн виносив книжки з лаври під піджаком. 1961 року лавру закрили, і Ільїн переїхав до Кропивницького, куди перевіз два контейнери книг та церковних речей, за його словами він це зробив на прохання ченців, які не хотіли, щоб цінні речі дістались невіруючим людям [1].
У Кропивницькому Ільїн влаштувався на роботу електриком. Жив він на вул. Урожайній у будинку, дружини та дітей не мав. У місті був відомий серед колекціонерів, краєзнавців, співробітників музеїв та картинної галереї, які знали, чим займається звичайний електрик. У себе вдома він зберігав величезну колекцію дорогоцінних книг, стародавніх ікон, виробів із золота та срібла. З часом деякі книжки почали псуватись через вологу, адже будинок опалювався невеличкою піччю, тому в будівлі, яка почала занепадати, завжди було сиро [1].
Після смерті Ільїна його колекцію було перевезено до обласного краєзнавчого музею[1]. Понад 6000 книг до бібліотеки ім. Чижевського.[5] Причина — «відсутність спадкоємців», племінники колекціонера так і не довели свої права на володіння колекції дядька [4].
Колекція ред.
Серед усіх експонатів колекції слід виділити наступні:
- Чотирьохтомник «Царская охота», над яким працювали Олександр Бенуа, Ілля Рєпін[3]
- Біблія Івана Федорова[3]
- Рукописи Олександра Пушкіна, Миколи Гоголя[4]
- Особиста біблія Катерини II[4]
- Телескопи Галілео Галілея та Карла Цейса[4]
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Цей загадковий Ільїн. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 14 жовтня 2011.
- ↑ а б «Лувр» у будиночку електрика [Архівовано 2012-10-19 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б в «Смерть підпільного мільярдера». «Комсомольська правда», 16 лютого 1994 [Архівовано 8 червня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б в г д Нечиста сила. Загадка кіровоградського колекціонера Ільїна (рос.)
- ↑ Що приховує мільйонна колекція електрика з Кропивницького Ільїна? - kropyvnytskyi.in.ua (укр.). Процитовано 18 листопада 2022.
Посилання ред.
- Цей загадковий Ільїн [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- «Смерть підпільного мільярдера». «Комсомольська правда», 16 лютого 1994 [Архівовано 8 червня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
- Від Полуботка до Ільїна [Архівовано 7 червня 2008 у Wayback Machine.]. Україна-Центр, 1994 (рос.)