Ільза Кох, уроджена Келер (нім. Ilse Koch (Köhler); 22 вересня 1906, Дрезден — 1 вересня 1967, Айхах) — нацистська злочинниця, дружина Карла-Отто Коха, коменданта концтаборів Заксенгаузен, Бухенвальд і Майданек. Відома під прізвиськом «Бухенвальдська відьма» за жорстокі тортури в'язнів табору. Згодом репортери, розповідаючи про нацистські злочини, називали її також Бухенвальдською сукою, Бухенвальдським чудовиськом і подібними іменами. У радянській і російській літературі згадується як «фрау Абажур» через звинувачення у виготовленні сувенірів з людської шкіри (проте на післявоєнному процесі достовірних доказів цих злочинів Ільзі пред'явлено не було).

Ільза Кох
нім. Ilse Koch
Ilse Koch.png
Ім'я при народженні нім. Margarete Ilse Köhler
Прізвисько Die Hexe von Buchenwald, The Witch of Buchenwald, The Beast of Buchenwald, Queen of Buchenwald, Red Witch of Buchenwald, Butcher Widow і The Bitch of Buchenwald
Народилася 22 вересня 1906(1906-09-22)[1][2]
Дрезден, Німецька імперія[3]
Померла 2 вересня 1967(1967-09-02)[3] (60 років)
Айхах, Aichachd, Верхня Баварія, Баварія, ФРН
·повішення
Країна Flag of Germany.svg Німеччина
Flag of Germany (1935–1945).svg Німеччина
Діяльність мучитель, наглядач концентраційного табору
Знання мов німецька
Заклад Бухенвальд
Учасник Друга світова війна
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Конфесія зречення католицтваd
У шлюбі з Карл-Отто Кох

БіографіяРедагувати

Ільза Келер народилася в Дрездені в сім'ї робітника. У школі була старанною ученицею і життєрадісною дитиною. В юності працювала бібліотекарем. У 1932 році вступила в НСДАП. У 1934 році познайомилася з Карлом Кохом.

У 1936 році Ільза поступила на роботу в концтабір Заксенгаузен; тут вона була секретарем і наглядачкою. У тому ж році вона вийшла заміж за Карла Коха, на той момент — коменданта Заксенгаузена. У 1937 році Карл Кох був переведений на роботу в концтабір Бухенвальд, де також призначений комендантом. Ільза, що стала його дружиною, переїхала разом з ним і стала працювати в Бухенвальді. Вона здобула сумну славу за свою жорстокість по відношенню до в'язнів. За їхніми словами, вона, прогулюючись по табору, била зустрічних людей батогом і нацьковувала на них вівчарку. Ільзу також звинувачувалася в тому, що наказувала вбивати в'язнів, у яких були татуювання, щоб потім виготовляти з татуйованих клаптів шкіри різні оригінальні вироби (зокрема, абажури, рукавички, палітурки книжок). У 1941 році Ільза Кох стала старшою наглядачкою.

У вересні 1941 року Карл Кох був призначений комендантом Майданека, але менш ніж за рік, у липні 1942 року, відсторонений від посади за звинуваченням у корупції. У 1943 році подружжя Кох були заарештовані СС. Також з'ясувалося, що Кох хворів на сифіліс, потім вилікувався, і ретельно приховував цей факт, а лікар Вальтер Кремер, який лікував Коха, і його помічник були вбиті. Коха звинуватили у вбивстві Кремера і помічника, які вчинив, боячись розголосу. На початку 1945 року Карл Кох був засуджений до смертної кари і в квітні (незадовго до вступу американських військ) був страчений в Мюнхені. Ільзу Кох виправдали, і вона переселилася до батьків у Людвігсбург.

30 червня 1945 року Кох була арештована американськими військами і в 1947 році засуджена до довічного ув'язнення. Однак через кілька років американський генерал Люціус Клей, військовий комендант американської окупаційної зони в Німеччині, звільнив її, визнавши звинувачення у відданні наказів про страту і виготовленні сувенірів з людської шкіри недостатньо доведеними.

Рішення Клея викликало протест громадськості, тому в 1951 році Ільза Кох була знову арештована і засуджена судом Західної Німеччини до довічного ув'язнення.

1 вересня 1967 року Кох наклала на себе руки: повісилась у камері в'язниці баварського міста Айхах.

У масовій культуріРедагувати

Образ Ільзи Кох послужив прототипом для героїні фільму «Ільза, вовчиця СС» (1975).

ЛітератураРедагувати

  • Massimiliano Livi, «Ilse Koch». In: War Crimes and Trials: A Historical Encyclopedia, from 1850 to the Present by Elizabeth Pugliese and Larry Hufford. ABC-CLIO: Santa Barbara (USA).
  • The Holocaust Chronicle, p. 117.
  • Israel Gutman (ed.), Encyclopedia of the Holocaust, p. 809—810.
  • Walter Lacqueur (ed.), The Holocaust Encyclopedia, p. 97.
  • William L. Shirer, The Rise and Fall of the Third Reich, p. 983—984.
  • David A Hackett (ed.), The Buchenwald Report, p. 43 n. 19.
  • Олег Мазурин, «Женщины-маньяки». Глава 9 «Бухенвальдская ведьма».

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати