Ілляшевич Лука Іванович
Лука Іванович Ілляшевич (1832–1901[1]) — військовий губернатор Забайкальської області, наказний отаман Забайкальського козачого війська (1880-84), генерал-майор російської армії. Почесний громадянин Чити.
| Ілляшевич Лука Іванович | |
 | |
| Народження: |
17 жовтня 1832 Таращанський повіт, Київська губернія, Російська імперія |
|---|---|
| Смерть: |
1901 Київ, Російська імперія |
| Поховання: | Аскольдова могила |
| Освіта: | Академія Генерального штабу |
| Нагороди: |    |
Біографія ред.
З дворянської сім'ї Ілляшевичів (гілка роду герба «Косцеша»). Із дворян Таращанського повіту Київської губернії. Народився в сім'ї стряпчого[ru] повітового суду, титулярного радника Івана Петровича Ілляшевича, після смерті батька було визначено в Нижньогородський Аракчеєвський кадетський корпус на казенне утримання[2]. Згодом заповідав благодійний капітал у 10 тис. рублів для підтримки навчання незаможних кадет[3].
У 1850 році закінчив Нижегородського графа Аракчеєва кадетський корпус[4]. Служив у Дворянському полку[ru].
Зарахований до Костянтинівського артилерійського училища; здійснено в офіцери 13 серпня 1852 року, службу почав прапорщиком у 9-му артилерійському парку (бригаді). Учасник Кримської війни 1853—1856 років[5].
В 1862 закінчив Імператорську Миколаївську військову академію, штабс-капітан[6]. У 1869—1872 роках — Начальник штабу 6-ї піхотної дивізії 15-го армійського корпусу, полковник.
У 1873—1877 роках — командир Московського 8-го гренадерського полку. Учасник Російсько-турецької війни 1877—1878 років.
18 квітня 1880 року призначений військовим губернатором Забайкальської області та наказним отаманом Забайкальського козачого війська. Після втечі 8 каторжан з Карійської каторги 11 травня 1882 сприяв посиленню режиму для засуджених на каторжні роботи. 16 вересня 1882 року був тяжко поранений у себе в приймальні в Читі пострілом з револьвера колишньою політкаторжанкою, народницею М. Кутітонською[ru][7]. Після одужання продовжував виконувати свої посадові обов'язки. Сприяв розвитку освіти в області, зокрема, відкриття в Читі двокласного училища та чоловічої гімназії 30 серпня 1884 року[8]. Пішов у відставку 15 березня 1884 року. Похований на цвинтарі Аскольдової могили у Києві (Україна).
Наукові праці ред.
Вивчав питання демографії та статистики.
- Ильяшевич Л. Статистическое исследование смертности в нашей армии. — «Военный сборник», 1863, № 2, с. 359—420[9]
Нагороди ред.
- Орден Святого Володимира 4 ступеня з бантом та мечами;
- Орден Святої Анни 2 ступеня;
- Орден святого Станіслава 2 ступеня;
- медалі.
Цікавий факт ред.
Клопотався перед імператором Олександром III про відміну смертної кари для М. Кутітонської[ru], що на нього вчинила замах.
Примітки ред.
- ↑ Архивированная копия. Архів оригіналу за 3 січня 2014. Процитовано 3 січня 2013.
- ↑ В. Н. Илляшевич, Общество европейской генеалогии и геральдики в Эстонии (2012—2014), «Родословная Л. И. Илляшевича»
- ↑ ГАЧО, ф. 1 общ., оп. 1, д. 3926; ф. 61, оп.1, д. 11, 212. Л. И. Илляшевич (Ильяшевич) — «Моя коротенькая автобиография».
- ↑ Нижегородский графа Аракчеева кадетский корпус. Архів оригіналу за 10 листопада 2014. Процитовано 3 січня 2013.
- ↑ Л. И. Илляшевич (Ильяшевич) — «Моя коротенькая автобиография».
- ↑ Императорская Николаевская военная академия. Архів оригіналу за 7 квітня 2013. Процитовано 3 січня 2013.
- ↑ Народная Воля — Кутитонская М. И. Архів оригіналу за 3 січня 2014. Процитовано 3 січня 2013.
- ↑ Энциклопедия Забайкалья. Архів оригіналу за 13 жовтня 2013. Процитовано 3 січня 2013.
- ↑ А. Л. Перковский. Кризис демографического воспроизводства крепостного крестьянства России в первой половине XIX столетия. Архів оригіналу за 3 січня 2014. Процитовано 5 січня 2013.