Відкрити головне меню

Ів Аллегре

Французький кінорежисер та сценарист

Ів Едуа́р Аллегре́ (фр. Yves Édouard Allégret; 13 жовтня 1907, Аньєр-сюр-Сен, О-де-Сен, Франція — 31 січня 1987, Париж, Франція) — французький кінорежисер та сценарист. Молодший брат кінорежисера Марка Аллегере.

Ів Аллегре
фр. Yves Allégret
Yves Allégret.jpg
Ім'я при народженні Ів Едуар Аллегре (фр. Yves Édouard Allégret)
Дата народження 13 жовтня 1907(1907-10-13)
Місце народження Аньєр-сюр-Сен, О-де-Сен, Франція
Дата смерті 31 січня 1987(1987-01-31) (79 років)
Місце смерті
Поховання Жуар-Поншартрен
Громадянство Франція Франція
Професія кінорежисер, сценарист
Роки активності 19291987
Дружина Рене Нав'є
Симона Синьйоре (1944-1949)
Мішель Корду[fr]
Діти Катрін Аллегреd
IMDb ID 0001905
Почесний «Сезар» (1987)

БіографіяРедагувати

Ів Едуар Аллегре народився 13 жовтня 1907 року в сім'ї пастора Елі Аллегре (1865—1940) та Сусанне Ергардт, молодший брат кінорежисера Марка Аллегре. Навчався в ліцеї Жансон в Сайї, потім вивчав право і, отримавши диплом, поступив на літературний факультет, якого так і не закінчив.

У кіно з 1929 року, починав асистентом режисерів Ж. Ренуара, А. Дженіни і свого брата М. Аллегре. Деякий час був пов'язаний з троцькістами, входив до складу «синьоблузної» групи «Жовтень», з якою в 1933-му гастролював в СРСР. У 1932 зняв короткометражний документальний фільм «Тенерифе», знімав також спільно з Жаном Ораншем рекламні фільми. Свою першу повнометражну стрічку — «Ангел Тобі» (фр. Tobie est un ange) Ів Аллегре зняв у 1941 році, але ця стрічка загинула під час пожежі. У 1942 він під псевдонімом Ів Шамплейн зняв фільм «Двоє боязких» (фр. Les Deux Timides).

Повноцінна режисерська кар'єра Іва Аллегре почалася лише після Другої світової війни у 1946 році, коли він зняв стрічку «Демони світанку», що прославляла подвиги французьких десантників під час Другої світової війни. Наступні фільми режисера — «Деде з Антверпена» (1948), «Такий чарівний маленький пляж» (1949), «Манеж» (1950) — зображували самотніх людей, що переживають трагічний розлад з жорстокою дійсністю. Потім у творчості Аллегре посилюються соціальні та гуманістичні мотиви. У фільмі Дива трапляються лише раз" (1951) показаний зв'язок особистої драми героїв із загальною драмою війни, у фільмі «Шкіряний ніс» (1951) засуджується лицемірне відношення суспільства до молоді. У 1953 році Аллегре поставив у Мексиці (за оригінальним сценарієм Жан-Поля Сартра «Чума» 1943 року) фільм «Гордії» (1953) — про лікаря, що спився, якому любов і співчуття до бід простих людей допомагають впоратися з недугою. У фільмах «Найкраща доля» (1956) і «Жерміналь» за Емілем Золя (1963) звучить тема солідарності трудящих.

У 1956 році друг Іва Аллегре актор Жан-Клод Бріалі познайомив його з Аленом Делоном, який збирався поїхати за контрактом до Голлівуду, але Аллегре умовив Делона почати акторську кар'єру на батьківщині, запропонувавши йому невелику роль у своєму новому фільмі« Коли втручається жінка[fr]». З приводу кандидатури Делона у Аллегре виник конфлікт з продюсерами фільму: продюсери віддавали перевагу популярному в ті роки Анрі Видалю, Аллегре ж зняв Делона. Конфлікт врешті вирішила виконавиця головної ролі, Едвіж Фейєр. Подивившись проби майбутнього актора, вона зуміла переконати продюсерів у тому, що в Делоні є «щось більше, ніж обіцяла його бездоганна зовнішність», і Делон був затверджений.

Ів Аллегре знімав також фільми популярних жанрів: «Мадемуазель Нітуш» (1954), «Оазис» (1954), «Джонні Банко» (1967), «Не кусайся, тебе люблять» (1976).

Особисте життяРедагувати

Ів Аллегре був одружений на Рене Нав'є (розлучилися), у цьому шлюбі у нього був син, Жиль Аллегре (1936—1955), який почав зніматися в кіно під псевдонімом Жиль Галліон, загинув у 1955 році в автокатастрофі.

З 1944 по 1949 роки Аллегре був одружений на Симоні Синьоре, в цьому шлюбі у них народилася донька, Катрін Аллегре[fr], яка також стала кіноакторкою.

Остання дружина Іва Аллегре — акторка Мішель Корду[fr] (1920—1987), знімалася в декількох його фільмах, у тому числі «Гордії» (1953). Ів Аллегре і Мішель Корду поховані разом в Жуар-Поншартен (у департаменті Івлін біля Парижа), де вони мешкали.

ФільмографіяРедагувати

Рік Назва українською Оригінальна назва Режисер Сценарист
1937 Вам нічого сказати? Vous n'avez rien à déclarer?  
1937 к/м Ардеш L'Ardèche  
1937 Той, хто виграє Le gagnant  
1939 к/м Дівчата Франції Jeunes filles de France    
1940 Ангел Тобі Tobie est un ange  
1943 Двоє боязких Les deux timides  
1945 Скринька снів La boîte aux rêves    
1946 Демони світанку Les démons de l'aube  
1948 Деде з Антверпена Dédée d'Anvers    
1948 Такий красивий маленький пляж Une si jolie petite plage  
1950 Манеж Manèges  
1951 Дива трапляються лише раз Les miracles n'ont lieu qu'une fois  
1952 Шкіряний ніс Nez de cuir  
1952 Сім смертних гріхів (новела «Хіть») Les sept péchés capitaux  
1952 Божевілля молодості La jeune folle  
1953 Гордії Les orgueilleux    
1954 Мадемуазель Нітуш Mam'zelle Nitouche    
1955 Оазис Oasis  
1955 Найкращі роки La meilleure part    
1957 Бережіться, дівчатка! Méfiez-vous, fillettes!  
1957 Коли втручається жінка Quand la femme s'en mêle  
1958 Дівчина з Гамбурга La fille de Hambourg    
1959 Амбітний L'ambitieuse  
1960 Собачий пікнік Chien de pique    
1962 Терор у савані Konga Yo    
1963 Жерміналь Germinal  
1967 Джонні Банко Johnny Banco    
1967-1990 т/с Розслідування комісара Мегре Les enquêtes du commissaire Maigret  
1970 Вторгнення L'invasion  
1973 т/с Насіння кропиви Graine d'ortie  
1976 Не кусайся, тебе люблять Mords pas, on t'aime!    

ВизнанняРедагувати

Нагороди та номінації Іва Аллегре[1]
Рік Категорія Фільм Результат
Венеційський міжнародний кінофестиваль
1948 Міжнародний Гран-прі Деде з Антверпена Номінація
1953 Золотий лев Гордії Номінація
Бронзовий лев Нагорода
Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах
1956 Приз за найкращу режисуру Найкращі роки Нагорода
Каннський міжнародний кінофестиваль
1962   Золота пальмова гілка Терор у савані Номінація
Премія «Сезар»
1987 Почесний «Сезар» (посмертно) Нагорода

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • АЛЛЕГРЕ, Ив // Кинословарь. В 2 т. / гл. ред. С. Ю. Юткевич. — М. : «Советская энциклопедия», 1966. — Т. 1 : А — Л.— С. 58 (рос.)
  • Лепроон, Пьер. Современные французские режиссёры, перевод с французского. — М. : Издательство иностранной литературы, 1960.

ПосиланняРедагувати