Голубок білогорлий
| Голубок білогорлий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Zentrygon frenata (Tschudi, 1843) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Geotrygon frenata Oreopeleia bourcieri | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Голубок білогорлий[2] (Zentrygon frenata) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає в Андах.
Опис ред.
Довжина птаха становить 30-34 см, вага 311 г. Обличчя і лоб охристі, тім'я сизе. Верхня частина спини темно-фіолетова, решта верхньої частини тіла рудувато-коричнева. Горло біле, груди сірі, живіт і боки темно-охристі. На щоках чорні смуги, від дзьоба до очей ідуть чорні смуги. Самиці мають більш коричневе забарвлення, у молодих птахів верхня і нижня частині тіла поцятковані темними смугами.
Підвиди ред.
Виділяють чотири підвиди:[3]
- Z. f. bourcieri (Bonaparte, 1855) — Колумбійські і Еквадорські Анди;
- Z. f. subgrisea (Chapman, 1922) — Анди на південному заході Еквадорі і на північному заході Перу;
- Z. f. frenata (Tschudi, 1843) — Анди в Перу і Болівії;
- Z. f. margaritae (Blake, Hoy, G & Contino, 1961) — Анди на півдні Болівії і на північному заході Аргентини.
Поширення і екологія ред.
Білогорлі голубки мешкають в Колумбії, Еквадорі, Перу, Болівії і Аргентині. Вони живуть у вологих гірських і рівнинних тропічних лісах та у високогірних чагарникових заростях. Зустрічаються поодинці або парами, переважно на висоті від 900 до 3000 м над рівнем моря. Живляться насінням, плодами, комахами та їх личинками. В кладці 2 яйця, інкубаційний період триває 14 днів, пташенята покидають гніздо через 19-20 днів після вилуплення.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Zentrygon frenata. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 16 травня 2022.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 16 травня 2022.
Джерела ред.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
- David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |