Platerodrilus
Platerodrilus (Duliticola)
Platerodrilus (Duliticola)
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Родина: Червонокрилі (Lycidae)
Рід: Platerodrilus
Pic, 1921
Синоніми
Duliticola
Посилання
Віківиди: Platerodrilus
NCBI: 343825

Platerodrilus — рід жуків з родини червонокрилів (Lycidae), безкрилі самки яких відомі як «жуки-трилобіти».

Етимологія назви ред.

Вживана раніше латинська родова назва Duliticola походить від назви гори Дуліт[en] на острові Борнео (Саравак, Малайзія), де мешкають ці жуки[1][2][3].

Синоніми назви роду:

Ареал ред.

Південно-Східна Азія.

Опис ред.

Характерний яскраво виражений статевий диморфізм. Самки неотенічні (протягом всього життя володіють ознаками личинок), довжина — 50-80 мм, безкрилі. Зовні покриті великими пластинками, схожими з панциром трилобітів (звідси їх незвичайна англійська назва «Жук-трилобіт»). Самці в кілька разів менші (8-10 мм), мають звичайний вигляд (імаго). Гемолімфа отруйна. Самці деяких видів ще не відомі.

Біологія ред.

Самки зустрічаються у гнилій деревині, у лісовій підстилці, а самці зустрічаються на квітках, якими вони харчуються. У разі небезпеки жуки впадають у танатоз (прикидаються мертвими), самці при цьому відкривають свої надкрила.

Самці живляться квітами. Раніше ентомологами вважалося, що самки і личинки жуків цього роду харчуються деревиною, що гниє. Потім існувала думка, що основу раціону складають дрібні тварини та гриби. У 1996 році було встановлено, що за допомогою видозмінених мандибул, адаптованих тільки для смоктання, вони харчуються багатою мікро-фауною, що складається переважно з коловерток і найпростіших, присутніх в соках гнилої деревини[4].

Систематика ред.

Рід Platerodrilus Pic, 1921 був вперше виділений у 1921 році. У 2014 році чеськими ентомологами Міхалем Масеком і Ладіславом Боцаком (Michal Masek, Ladislav Bocak) була проведена ревізія групи, в ході якої були описані нові види, а раніше відомий таксон Duliticola синонімізований з родом Platerodrilus[5].

На основі геніталій і даних молекулярної біології рід розділений на три видові групи.

Примітки ред.

  1. Жук-трилобит Duliticola hoiseni Wong, 1996. Архів оригіналу за 10 липня 2018. Процитовано 10 липня 2018.
  2. Род: Duliticola = Жуки-трилобіти. [Архівовано 10 липня 2018 у Wayback Machine.] Сайт «Мир Животных»
  3. Lawrence, J. F., Hastings, A. M., Dallwitz, M. J., Paine, T. A., and Zurcher, E. J. 2005. Duliticolinae (larviform females) Lycidae [Архівовано 17 грудня 2011 у Wayback Machine.]. Elateriformia (Coleoptera): descriptions, illustrations, identification, and information retrieval for families and subfamilies.
  4. Жуки-трилобіти (Duliticola). Архів оригіналу за 19 березня 2014. Процитовано 10 липня 2018.
  5. Michal Masek, Ladislav Bocak. . — Т. 426. — С. 29–63. — ISSN 1313-2970.
  6. Mjöberg, E. 1925. The mystery of the so called «trilobite larvae» or «Perty's larvae» definitely solved. // Psyche 32: 119—154, pls. 3–4.
  7. Duliticola paradoxa. [Архівовано 10 липня 2018 у Wayback Machine.] (eol.org)
  8. Wong A.T.C. 1996. A new species of neotenous beetle, Duliticola hoiseni (Insecta: Coleoptera: Cantharoidea: Lycidae) from Peninsula Malaysia and Singapore // The Raffles Bulletin of Zoology. Vol.41. No.1. P.173–187.

Література ред.

  • Bocák, L.; Bocakova, M. . — Т. 58, № 4. — С. 695-720. — ISBN 0003-4541.. doi: 10.3161/000345408X396639
  • Crowson, R. A. 1972. A review of the classification of Cantharoidea (Coleoptera), with the definition of two new families, Cneoglossidae and Omethidae. // Revista de la Universidad de Madrid 21(82): 35-77.
  • Kazantsev S. V. 2003. A generic review of Duliticolinae, new subfamily (Coleoptera, Lycidae) // Elytron. Vol.16 (2002). P. 3–19.
  • Mjöberg, E. 1925. The mystery of the so called «trilobite larvae» or «Perty's larvae» definitely solved. Psyche 32: 119—154, pls. 3-4.
  • Ng P. K. L. & Yong H. S. 1991. «Trilobite larvae» // Nature Malaysiana. Vol.16. No.3. P. 94–97.
  • Wong A. T. C. 1995. Trilobite larvae: a new understanding // Nature Malaysiana. Vol.20. No.1. P. 24–29.

Посилання ред.