Плодоїд малий
| Плодоїд малий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) Самець малого плодоїда
.jpg) Самиця малого плодоїда
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Pipreola chlorolepidota Swainson, 1837 | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Плодоїд малий[2] (Pipreola chlorolepidota) — вид горобцеподібних птахів родини котингових (Cotingidae)[3]. Мешкає в Андах.
Опис ред.
Малий плодоїд є найменшим представником свого роду, його довжина становить 12-13 см, а вага 8 г. У самців голова і верхня частина тіла яскраво-зелені, третьорядні покривні пера крил мають білі кінчики. Горло і груди яскраво-оранжево-червоні, контрастують з зеленою рештою нижньої частини тіла. Центральна частина живота жовтувато-зелена. У самиць груди зелені, а на животі є жовтувато-зелені смуги. Райдужки блідо-сірі, дзьоб рожевувато-оранжевий з темним кінчиком, лапи оранжеві[4].
Поширення і екологія ред.
Малі плодоїди мешкають на східних схилах Анд на півдні Колумбії (південно-східна Каука, західна Какета), в Еквадорі (зокрема в Національному парку Санґай) і Перу (на південь до Паско, локально на південь до Пуно). Вони живуть в нижньому і середньому ярусах вологих гірських тропічних лісів. Зустрічаються поодинці або парами, переважно на висоті від 600 до 1200 м над рівнем моря. Часто приєднуються до змішаних зграй птахів. Живляться ягодами, плодами і безхребетними. Розмножуються протягом всього року. Гніздо чашоподібне, робиться з моху, розміщується низько над землею, в кладці 2 яйця.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Pipreola chlorolepidota: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 21 вересня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Cotingas, manakins, tityras, becards. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 21 вересня 2022.
- ↑ van Perlo, Ber (2015). Birds of South America Passerines. Princeton University Press. с. 226. ISBN 978-0-691-16796-1.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |