Морепорк
| Морепорк | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Ninox novaeseelandiae (Gmelin, 1788) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Strix novaeseelandiae J. F. Gmelin, 1788 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Морепорк[2] (Ninox novaeseelandiae) — вид совоподібних птахів родини совових (Strigidae). Мешкає на Новій Зеландії і на острові Норфолк.
Опис ред.
.jpg)
Довжина птаха становить 26-29 см, вага 140-216 г. Самиці є дещо більшими за самців. Голова і верхня частина тіла темно-коричневі. Голова і шия поцятковані блідо-коричневими плмами, решта верхньої частини тіла білими плямами. Над очима білі "брови", скроні темно-коричневі, щоки охристі. Підборіддя і горло охристі, пера на них мають темно-коричневі стрижні. Решта нижньої частини тіла переважно темно-коричнева, поцяткована охристими і білими плямами і смугами, особливо на животі. Хвіст темно-коричневий, поцяткований більш світлими коричневими смугами. Очі золотисто-жовті, дзьоб блідо-сизувато-сірий з чорним краєм, лапи оперені, пальці оранжеві або жовті з чорнуватими кігтями[3].
Молоді морепорки мають більш темне, сірувато-коричневе забарвлення, ніж дорослі птахи. Кінчики їх пер, які є залишками пуху пташенят, м'які і пухнасті, з частом вони стираються, найдовше залишаючись на голові. Птахи набувають дорослого забарвлення у віці трьох-чотирьох років.
Голос — монотонне угукання «ru-ru» або «quor-quo», яке повторюється з інтервалом у кілька секунд.
Таксономія ред.
Морепорк був описаний британським орнітологом Джоном Летемом у праці «A General Synopsis of Birds» 1782 року, однак не вказав його біномінальну назву[4]. Науково вид був описаний німецьким натуралістом Йоганном Фрідріхом Гмеліном у 1788 під назвою Strix novaeseelandiae[5].
Нідерландський орнітолог Герлоф Меес[en] і німецький біолог-еволюціоніст Ернст Майр вважали таксономію морепорка надзвичайно заплутаною[6]. Майр у 1943 році зазначив, що це «одна з найбільш складних задач, з якою я коли-небудь стикався»[7]. У своєму огляді австралійських сов 1964 року Меес розглядав австралійських сов-голконогів і морепорків, а також кілька інших таксонів з Індонезії і Папуа Нової Гвінеї як один вид — Ninox novaeseelandiae з 16 підвидами[6]. У книзі 1968 року «Nightwatchmen of the Bush and Plain» австралійський натураліст Девід Флай[en] зазначив, що сови з Тасманії більше нагадували сов з Нової Зеландії, ніж з материкової Австралії, хоча він, як і Меес, вважав їх усіх одним видом. Австралійська сова-голконіг була відділена від тасманійської сови-голконога і морепорка у 1999 році, в 5 томі Handbook of the Birds of the World, хоча деякі автори, зокрема австралійські орнітологи Леслі Христідіс і Волтер Боулс продовжували розглядати ці три таксони як один вид[8].
Вивчаючи морфологію і генетику австралійської сови-голконога, німецький біолог Міхаель Вінк[de] і його колеги у 2008 році прийшли до висновку, що цей вид відрізняється від морепока і тасманійської сови-голконога (яку вони запропонували визнати окремим видом), і що натомість австралійські сови-голконоги є сестринським видом по відношенню до плямистих сов-голконогів[9]. Спорідненість тасманійських сов-голконогів і морепорків була підтверджена також дослідженням 2017 року[10].
Підвиди ред.
Виділяють три підвиди, включно з одним вимерлим:[11]
- N. n. novaeseelandiae (Gmelin, JF, 1788) — Північній і Південний острови, острів Стюарт та сусідні острови, зокрема ;
- N. n. undulata (Latham, 1801) — острів Норфолк. Остання самиця вимерла у 1996 році, однак залишається невелика популяція, гібридна з австралійськими совами-голконогами;
- †N. n. albaria Ramsay, EP, 1888 — острів Лорд-Гав. Вимерли у 1950-х.
Поширення і екологія ред.
Морепорки живуть в лісах, в яких переважають подокарпуси, нотофагуси, метросідерос та інші широколистяні дерева. На острові Норфолк вони живуть в лісах норфолкських араукарій Araucaria heterophylla. Зустрічаються поодинці, парами або невеликими сімейними зграйками, на висоті до 2300 м над рівнем моря, переважно до межі поширення хвойних дерев. Ведуть присмерковий і нічний спосіб життя, день проводять, ховаються в густих кронах дерев. В хмарні дні вони можуть бути активними і при денному світлі. Живляться великими комахами та іншими безхребетними, зокрема жуками, метеликами, гусінню, кониками, павуками, вета, а також дрібними птахами і гризунами. Гніздяться в дуплах дерев.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Ninox novaeseelandiae: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 29 листопада 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ König, Claus; Weick, Friedhelm; Becking, Jan-Hendrik (2009). Owls of the World. Helm Identification Guides. A&C Black. с. 455—56. ISBN 9781408108840.
- ↑ Latham, John (1782). A General Synopsis of Birds. Т. 1. London, United Kingdom: Benj. White. с. 149—50.
- ↑ Gmelin, Johann Friedrich (1788). Systema naturae per regna tria naturae :secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis /Caroli a Linné. Leipzig, Germany: Impensis Georg. Emanuel. Beer. с. 296.
- ↑ а б Mees, Gerlof Fokko (1964). A revision of the Australian owls (Strigidae and Tytonidae). Zoologische Verhandelingen. 65: 3—62. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 серпня 2014.
- ↑ Mayr, Ernst (1943). Notes on Australian birds (II) (PDF). Emu. 43 (1): 3—17. doi:10.1071/MU943003. Архів (PDF) оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
- ↑ Christidis, Les; Boles, Walter (2008). Systematics and Taxonomy of Australian Birds. Collingwood, Victoria: CSIRO Publishing. с. 165. ISBN 978-0-643-06511-6. Архів оригіналу за 12 жовтня 2021. Процитовано 25 вересня 2016.
- ↑ Michael Wink; Petra Heidrich; Hedi Sauer-Gürth; Abdel-Aziz Elsayed; Javier Gonzalez (2008). Molecular phylogeny and systematics of owls (Strigiformes). У König, Klaus; Weick, Friedhelm; Wink, Michael (ред.). Owls of the World (вид. 2nd). London: A & C Black, Christopher Helm. с. 42—63. ISBN 978-1-4081-0884-0.
- ↑ Gwee, Chyi Yin; Christidis, Leslie; Eaton, James A.; Norman, Janette A.; Trainor, Colin R.; Verbelen, Phillippe; Rheindt, Frank E. (2017). Bioacoustic and multi-locus DNA data of Ninox owls support high incidence of extinction and recolonisation on small, low-lying islands across Wallacea. Molecular Phylogenetics and Evolution. 109: 246—58. doi:10.1016/j.ympev.2016.12.024. PMID 28017857.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Owls. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 29 листопада 2022.
Джерела ред.
- Claus König, Friedhelm Weick: Owls of the World. Christopher Helm, London 2008, ISBN 978-0-7136-6548-2
- Higgins, P.J. (1999). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds. Volume 4: Parrots to Dollarbird (PDF). Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-553071-1.
Посилання ред.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |