Lymantriinae
Лимантріїна Olapa sp. Ліс Мабіра, Уганда
Лимантріїна Olapa sp. Ліс Мабіра, Уганда
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Лускокрилі (Lepidoptera)
Надродина: Совкоподібні (Noctuoidea)
Родина: Еребіди (Erebidae)
Підродина: Limantriinae
Синоніми
Lymantriidae Hampson, 1893
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Lymantriinae
EOL logo.svg EOL: 47608433
ITIS logo.svg ITIS: 936936
Fossilworks: 245057

Lymantriínae (лімантріїни) — підродина лускокрилих родини еребід; застаріла вернакулярна (побутова) назва — хвилянки. Вони поширені на усіх континентах, за виключенням Антарктиди. Деякі види завдають економічно відчутної шкоди сільському та лісовому господарству.

Зовнішній виглядРедагувати

 
Парування щіткохвоста античного (Orgya antiqua). Разючий приклад статевого диморфізму: з-за своїх майже непомітних рудиментарних крил самка (вона праворуч) схожа на якийсь сірий мішечок

Дорослі метелики (імаго) мають середні, інколи досить великі розміри, розмах крил досягає 80 мм. Тіло звичайно вкрите густими коротесенькими волосками і забарвлене у брунатно-сірі кольори, інколи із візерунком. Хоботок недорозвинений. У підродини яскраво виражений статевий диморфізм: самиці відрізняються від самців тим, що мають на вершині черевця жмуток волосків, у деяких видів крила часто-густо недорозвинені і комахи не можуть літати. Самці дрібніші, мають ширші вусики та інше забарвлення й візерунок крил. личинки лімантріїн також вкриті густими волосками, які часто утворюють пучки; серед звичайних м'яких волосків трапляються жорсткі досить пекучі[1] (див «Галерею» нижче).

Спосіб життяРедагувати

Всі лімантріїни активні у сутінках та вночі, хоча фахівці припускають, що деякі мають цілодобову активність[2]. Дорослі метелики не харчуються, використовуючи запаси їжі, накопичені на стадії личинки. Останні ж рослиноїдні і здебільшого прожерливі поліфаги. Більшість видів живиться на деревах та кущах, деякі — на травах, ліанах та лишайниках. Гусениці з однієї кладки на початкових стадіях розвитку тримаються скупченнями, оплітаючи навколо себе шовковистими нитками пагони з листям. Дорослі гусениці живуть поодинці.

 
Самиця непарного шовкопряда (Lymantria dispar) відклала яйця на стовбур дерева і вкрила їх шаром м'яких волосків із власного черевця

Згадані волоски відіграють помітну роль у житті лімантріїн. У гусениць вони легко обламуються і застрягають у поверхневому шарі шкіри хребетних, викликаючи болючі подразнення. Волоски гусениці лишаються у коконі й самиці нового покоління збирають їх вершиною черевця. Відклавши згодом яйця, вони вкривають кладку волосками з черевця і тими, які забрали з кокона. Це маскує кладку, захищає її від холоду та ворогів[2].

Мешканці північних теренів виявляють неабияку стійкість до суворих умов існування. Зокрема, арктична хвилівка (Cynaephora groenlandica) активна лише в першій половині короткого арктичного літа. Потім поживність її корму — листків верби — знижується, ріст гусені припиняється, вона ховається в морозобійних шпаринах дерев і впадає у діапаузу до весни. Внаслідок таких природних умов її життєвий цикл затягується на 7-14 років (ймовірний рекорд серед метеликів). На острові Врангеля гусениці хвилівки Dicallomera kuznezovi теж розвиваються лише в першій половині літа. Північноамериканська Cynaerphora rosii, маючи темне тіло і вдало обираючи місце мешкання, підвищує температуру свого тіла на 10° порівняно з оточуючим середовищем. Це дозволяє їм зберігати активність при від'ємних температурах[3].

У помірних широтах лимантріїни дають на рік одне-два покоління, зимують яйця або личинки.

Серед природних ворогів підродини відзначені віруси, що викликають поліедроз[4], паразитичні перетинчастокрилі[5] та мухи-тахіни[6][7].

Географічне поширенняРедагувати

 
Лялечка Lymantriinae під корою берези

Лимантріїни заселили майже всі біоми суходолу, від арктичної тундри до степів, напівпустель та океанічних островів. Найбільшого різноманіття досягають у вологих тропічних та субтропічних лісах Африки (на південь від Сахари та у Південно-Східній Азії. На самому лише Мадагаскарі мешкає 258 видів цієї підродини[2]. У Палеарктиці відомо близько 500 видів Lymantriinae.

КласифікаціяРедагувати

 
Самець Calliteara pudibundа великим планом

Описано близько 350 родів і до 3000 видів цієї підродини. До початку 2000-х років цей таксон вважали самостійною родиною Lymantriidae. Згодом поглиблені молекулярно-генетичні дослідження виявили його близькість до совок[8][9][10][11]. Тож ранг групи понизили до підродинного, і вона зайняла сучасне таксономічне положення. Більшість видів підродини згруповані у сім триб[12]:

Крім того, є види, таксономічний статус якиx лишається неясним.

Значення у природі та житті людиниРедагувати

 
Ураження шкіри після контакту з кущами, де мешкала гусінь золотогуза

Подібно до будь-яких інших видів, лимантріїни є невід'ємною ланкою природних екосистем, споживаючи рослини і лишайники й стаючи здобиччю тварин та мікроорганізмів — хижаків та паразитів. Деякі види, які здатні до масових розмножень, можуть завдавати неабиякої шкоди, головним чином — листяним та хвойним деревам і чагарникам. Наприклад, в забайкальській тайзі у 1976 році, під час спалахів розмноження білозубчастої хвилівки (Callitera albodentata) її чисельність сягала 3800 гусениць на одне дерево. Осередок розмноження охоплював понад 38 тисяч гектарів[4]. В Україні господарства найчастіше потерпають від непарного шовкопряда, античного щіткохвоста, золотогуза (Euproctis chrysorrhoea), вербової хвилянки (Leucoma salicis), шовкопряду чорниці (Lymantria monacha)[13].

В періоди масових розмножень у людей та свійських тварин фіксуються хворобливі подразнення шкіри та слизових оболонок очей, травних та верхніх дихальних шляхів від волосків гусені. Особливо небезпечні гусениці на останніх стадіях розвитку.

ГалереяРедагувати

Гусениці лімантріїн дивовижно різноманітні:

ПриміткиРедагувати

  1. Кожанчиков И. В. Волнянки (Orgyidae). — Москва ; Ленинград: Акад. наук СССР, 1950. — 581 с. (Новая серия / Зоол. ин-т Акад. наук СССР; № 42) (Фауна СССР. Насекомые чешуекрылые
  2. а б в Schaefer, P. 1989. Diversity in form, function, behavior, and ecology", In: USDA Forest Service (ed.): Proceedings, Lymantriidae: A Comparison of Features of New and Old World Tussock Moths: 1-19. Broomall, PA. URL: http://216.48.37.142/pubs/4170 offline
  3. Арктическая энциклопедия, т. 1, c. 202. — М.: Паулсен, 2017. — 688 с.
  4. а б Гниненко Ю. И., Леонов Д. С., Леонова Г. С. Белозубчатая волнянка (Callitera albodentata) в лесах Сибири. В.: Энтомологические исследования в Сибири. Вып. 2. — Красноярск, 2002, с. 140—146
  5. Мирзоян С. А. О паразитах ивовой волнянки (Leucoma salicis L. Lepidoptera, Orgyidae) в Армении // Биологический журнал Армении, 1970, 23(3): 66-74. URL: arar.sci.am › leucoma-salicis-l-lepidoptera-orgyidae
  6. Маркова Т. О., Манжела К. А. Тахины (Diptera, Tachinidae) — паразиты чешуекрылых семейства волнянки (Lepidoptera, Lymantriidae) на территории Приморского края // Вестник Оренбургского гос. университета, 2013, 6: 155—158
  7. Коломиец Н. Г. Естественные враги ивовой волнянки в Западно-Сибирской низменности // Изв. Сиб. отд-ния АН СССР. Сер. биол. наук. 1971. № 10, вып. 2. С. 102—109.
  8. Lafontaine J. D., Fibiger M.. Revised higher classification of the Noctuoidea (Lepidoptera). — The Canadian Entomologist, 2006, 138: 610—635
  9. Zahiri R., Kitching I. J., Lafontaine J. D., Mutanen M., Kaila L., Holloway J.D., Wahlberg N. . A new molecular phylogeny offers hope for a stable family-level classification of the Noctuoidea (Insecta: Lepidoptera). — Zoologica Scripta, 2011,40: 158—173
  10. Zahiri R., Holloway J. D., Kitching I. J., Lafontaine J.D., Mutanen M., Wahlberg N. Molecular phylogenetics of Erebidae (Lepidoptera, Noctuoidea)//Systematic Entomology 2012? 37: 102—124
  11. Lafontaine D.J. , Schmidt, B. Ch. Comments on differences in classification of the superfamily Noctuoidea (Insecta, Lepidoptera) between Eurasia and North America // ZooKeys, 2013, 264: 209—217
  12. Wang, H. et al.Molecular phylogeny of Lymantriinae (Lepidoptera, Noctuoidea, Erebidae) inferred from eight gene regions. Cladistics, 2015, 31(6):579-592
  13. Вредители сельскохозяйственных и лесных культур. Под ред. В. П. Васильева. 2-е изд. К.: Урожай, 1988. — 576 с.