Лунар орбітер — 4
Лунар орбітер — 4 (англ. Lunar Orbiter 4) — автоматична міжпланетна станція НАСА, штучний супутник Місяця, запущений в рамках програми «Лунар орбітер» з метою скласти карту всієї видимої поверхні Місяця і деяких районів зворотного боку. На відміну від попередніх трьох місій перед «Лунар орбітер — 4» не стояло завдання пошуку можливих місць посадки «Аполлонів».
| Lunar Orbiter 4 D | |
|---|---|
 | |
| Основні параметри | |
| COSPAR ID | 1967-041A |
| NORAD ID | 2772 |
| Організація |  НАСА |
| Виготівник | Науково-дослідний центр Ленглі |
| Тип апарата | штучний супутник |
| Штучний супутник | Місяць |
| Дата запуску | 4 травня 1967 22:25 UTC |
| Ракета-носій | Atlas-Agena D |
| Космодром | Канаверал, LC-13[1] |
| Тривалість польоту | 180 діб |
| Схід з орбіти | Впав на Місяць не пізніше 31 жовтня 1967 |
| Технічні параметри | |
| Маса | 385,6 кг |
| Джерела живлення | сонячні панелі і акумулятори |
| Орбітальні дані | |
| Ексцентриситет | .28 |
| Нахил орбіти | 85,48° |
| Період обертання | 721 хв |
| Апоцентр | 6034 км |
| Перицентр | 2705 км |
Конструкція апарату
ред.Конструкція Лунар орбітер — 4 ідентична «Лунар обітер — 1» з незначними модифікаціями. Електроживлення забезпечувалося 4 панелями сонячних батарей і нікель-кадмієвим акумулятором.
Апарат мав на борту установку з двома камерами, одна високої, інша середньої роздільної здатності. Радіомаяк встановлений на зонді допомагав уточнювати орбіту апарату і відповідно вплив гравітаційного поля Місяця. Лунар орбітер-4 був також обладнаний детекторами метеорних частинок і сцинтиляційними лічильниками, що дозволяють відповідно вивчити метеорну і радіаційну обстановку в міжпланетному і місячному просторі[2].
Політ
ред.«Лунар орбітер-4» був запущений 4 травня 1967 року о 22:25 UTC ракетою-носієм Атлас-Аджена D з пускового майданчика LC-13. Зробивши в польоті одноразово корекцію траєкторії апарат вийшов 8 травня на полярну селеноцентричну орбіту. З 11 по 26 травня тривав сеанс фотографування, який довелося припинити через відмови в системі переробки плівки. До 1 червня були передані останні зняті знімки[3][2].
Надалі апарат було вирішено використовувати для вивчення гравітаційного поля Місяця. Він був переведений на нижчу орбіту. 24 липня з апаратом був втрачений зв'язок, імовірно не пізніше 31 жовтня апарат впав на місячну поверхню десь між 22 і 30 градусами західної довготи[4].
Результати
ред.Були отримані 163 пари знімків місячної поверхні, знімками було охоплено 99 % поверхні Місяця. Це дозволило продовжити координатну сітку, прийняту для видимої сторони Місяця, на зворотний бік.
Фотогалерея
ред.-
Запуск ракети «Атлас» з «Лунар орбітер — 4» на борту -
Фотографія Східного Моря, зроблена КА «Лунар орбітер — 4», 1967
Примітки
ред.- ↑ Cape Canaveral LC13 (англ.). Encyclopedia Astronautica. Архів оригіналу за 07.09.2012. Процитовано 21.01.2012.
- ↑ а б Баевский А.В. ИЗУЧЕНИЕ ЛУНЫ И ОКОЛОЛУННОГО ПРОСТРАНСТВА ПО ПРОГРАММЕ LUNAR ORBITER // Космические автоматические аппараты США для изучения Луны и окололунного пространства (1958-1968 гг.). — Москва, 1971.
- ↑ Bruce K. Byers. CHAPTER X: MISSIONS IV AND V: THE LUNAR SURFACE EXPLORED // DESTINATION MOON: A History of the Lunar Orbiter Program. — Washington, D.C., 1977. Архівовано з джерела 8 березня 2016
- ↑ Lunar Orbiter 4. НАСА. Архів оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 27 жовтня 2017.