Мунія сірошия
| Мунія сірошия | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Lonchura hunsteini (Finsch, 1886) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Donacicola hunsteini Munia hunsteini | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Му́нія сірошия[2] (Lonchura hunsteini) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Ендемік Папуа Нової Гвінеї.
Опис ред.
Довжина птаха становить 9-10 см. Виду не притаманний статевий диморфізм. Забарвлення переважно чорне. Верхня частина голови і шия сріблясто-сірі, пера на них мають темну центральну частину, що формує лускоподібний візерунок. Крила чорнувато-коричневі з вузькими золотисто-коричневими краями. Кінчики верхніх покривних пер хвоста і центральні стернові пера золотисто-рудувато-коричневі. Очі темно-карі, дзьоб чорнувато-сірий, лапи сіруваті. У молодих птахів верхня частина тіла темно-коричнева, нижня частина тіла світло-коричнева.
Підвиди ред.
Виділяють два підвиди:[3]
- L. h. hunsteini (Finsch, 1886) — Нова Ірландія;
- L. h. nigerrima (Rothschild & Hartert, EJO, 1899) — Новий Гановер[en].
Поширення і екологія ред.
Сірошиї мунії мешкають на островах Нова Ірландія і Новий Гановер[en] в архіпелазі Бісмарка, а також у 1920-х роках були інтродуковані на острів Понпеї в групі Каролінських островів. Вони живуть на трав'янистих луках на узліссях тропічних лісів. Зустрічаються невеликими зграйками, живляться насінням трав.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Lonchura hunsteini: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 17 вересня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 17 вересня 2022.
Джерела ред.
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Australien, Ozeanien, Südostasien. Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2001, ISBN 3-8001-3249-4.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |