Pentium II
| Ця стаття не містить посилань на джерела. (січень 2022) |
Pentium II (укр. Інтел Пентіум два) — процесор x86-сумісної мікроархітектури Intel P6, анонсований 7 травня 1997 року. Ядро Pentium II являє собою модифіковане ядро P6 (вперше використане в процесорах Pentium Pro). Основними відмінностями від попередника є збільшений з 16 до 32 Кб кеш першого рівня та наявність блоку SIMD-інструкцій MMX (що з'явилися трохи раніше в Pentium MMX), підвищена швидкодія при роботі з 16-розрядними програмами. У системах, побудованих на базі процесора Pentium II, повсюдне застосування знайшли пам'ять SDRAM і шина AGP.
 | |
| Роки виробництва: | з 1997 по 1999 |
|---|---|
| Розробник: | Intel |
| Виробник(и): | Intel |
| Макс. частота CPU: | 233 МГц – 450 МГц |
| Частота FSB: | 66 МГц – 100 МГц |
| Техпроцес: | 0.35 µm – 0.18 µm |
| Набір команд: | IA-32, MMX |
| Мікроархітектура: | P6 |
| Ядра: | 1 |
| Попередник: | Pentium, Pentium Pro |
| Наступник: | Pentium III |
| Роз'єм(и): |
|
| Назва ядра: |
|
Загальні відомості ред.
Велика частина процесорів Pentium II випускалася в двох типах корпусів: SECC і SECC2.
Pentium II в корпусі типу SECC являє собою картридж, що містить процесорну плату («субстрат») з встановленою на ній мікросхемою процесора, а також двома або чотирма мікросхемами кеш-пам'яті типу BSRAM і tag-RAM. До мікросхеми процесора за допомогою пружних пластинок і штифтів притиснута теплорозподільна пластина (на ній, у свою чергу, встановлюється кулер). Маркування процесора знаходиться на картриджі. Процесор призначений для установки в 242-контактний щілинний роз'єм Slot 1. Кеш-пам'ять другого рівня працює на половині частоти ядра. У корпусі типу SECC випускалися всі процесори на ядрі Klamath, ранні моделі на ядрі Deschutes з частотами 266–333 Мгц і частина пізніх моделей на цьому ядрі.
Основною відмінністю корпусу типу SECC2 від SECC є відсутність теплорозподільної пластини. Кулер, встановлений на процесор в корпусі типу SECC2, контактує безпосередньо з мікросхемою процесора. У корпусі типу SECC2 випускалися частина пізніх моделей Pentium II на ядрі Deschutes з частотами 350–450 МГц.
Існує також варіант Pentium II OverDrive в корпусі PGA (встановлюється в гніздовий роз'єм Socket 8) з повношвидкісним кешем другого рівня, призначений для заміни Pentium Pro.
Моделі ред.
Перші процесори Pentium II (Klamath) були призначені для ринку настільних персональних комп'ютерів і вироблялись по 350 нм технології. Подальшим розвитком сімейства десктопних Pentium II стало 250 нм ядро Deschutes. Через деякий час вийшли процесори Mobile Pentium II, призначений для установки в ноутбуки, і Xeon, орієнтований на високопродуктивні системи і сервери. На базі ядра Deschutes випускалися також процесори Celeron (Covington), призначені для використання в недорогих комп'ютерах. Вони представляли собою Pentium II, позбавлений картриджа і кешу другого рівня.
Klamath ред.
Ядро Klamath є еволюційним продовженням ядра P6, на якому був побудований Pentium Pro. Кеш-пам'ять першого рівня збільшено з 16 до 32 Кб, додано блок SIMD-інструкцій MMX, внесено зміни з метою підвищення продуктивності при роботі з 16-бітним кодом. Процесор має можливість роботи в двопроцесорних системах (на відміну від Pentium Pro, здатного працювати в чотирипроцесорних системах).
Кеш другого рівня був винесений з корпуса процесора, в результаті чого вартість виробництва процесора була істотно знижена, так як це дозволяло Intel не займатися виробництвом мікросхем кеш-пам'яті, а закуповувати їх (використовувалися мікросхеми BSRAM виробництва Toshiba, SEC і NEC). Кеш об'ємом 512 Кб (чотири мікросхеми, розташовані на обох сторонах процесорної плати) працював на половині частоти ядра.
Процесор випускався за 350 нм технологією, мав напругу ядра 2,8 В, виділяв велику кількість тепла і не мав високого частотного потенціалу.
Deschutes ред.
26 січня 1998 Intel анонсувала процесор Pentium II, побудований на новому ядрі, що носить кодове ім'я Deschutes. На відміну від Klamath, процесори з ядром Deschutes виготовлялося по 250 нм технології, напругу ядра було знижено до 2,0 В, що дозволило значно знизити тепловиділення і підняти планку максимальної частоти до 450 МГц. Більшість процесорів ревізій Вх здатні працювати і на частотах понад 500 МГц.
Кеш другого рівня об'ємом 512 Кб як і раніше працював на половині частоти ядра, проте був виконаний у вигляді двох мікросхем BSRAM, розташованих по обидві сторони кристала процесора. За деякими даними, це могло призводити до незначних втрат у продуктивності відносно Klamath на рівних частотах. В останніх ревізіях процесора Pentium II і ранніх Pentium III розташування мікросхем було змінено: мікросхеми розташувалися одна над одною праворуч від кристала.
Піддалася змінам і tag-RAM: замість мікросхеми Intel 82459AB, що мала досить високе тепловиділення, використовуються мікросхеми 82459AC (в процесорах ревізії А0) і 82459AD. Остання практично не нагрівається і працездатна на частотах понад 500 МГц. Спочатку tag-RAM розташовувалася на звороті плати під кристалом, а потім була переміщена слідом за мікросхемами кеш-пам'яті.
Ранні процесори з ядром Deschutes, як і Klamath, мали картридж типу SECC. Охолодження кеш-пам'яті в цьому картриджі було утруднено: пластина тепловідведення не торкалася мікросхем BSRAM, тому спочатку пластина тепловідведення була модернізована (з'явилися виступи, що дозволяють здійснити контакт з мікросхемами), а потім зникла. Картридж без тепловідводної пластини отримав найменування SECC2.
Щоб відрізнити моделі, що працюють на однакових частотах (266 і 300 МГц), але мають різні ядра, у процесорів, побудованих на ядрі Deschutes, в кінці назви дописували літеру «A». Ранні процесори (з частотами 266, 300, 333, 350 і 400 МГц) мали розмір кристала 131 мм², з виходом нової ревізії розміри кристала зменшилися до 118 мм². Процесори з частотою 350 МГц і вище працювали із зовнішньою частотою 100 МГц. Модифіковане ядро Deschutes, в якому з'явився блок SSE, отримало найменування Katmai і лягло в основу наступного процесора компанії Intel — Pentium III.
Mobile Pentium II ред.
Мобільні процесори Mobile Pentium II випускалися на основі ядер Tonga і Dixon. Вони відрізнялися зниженою напругою живлення, мали невелике тепловиділення, що і дозволяло використовувати їх в ноутбуках і лептопах.
Процесори на ядрі Tonga випускалися c 2 квітня 1998 за 250 нм технологією в корпусі BGA і встановлювалися в картридж разом з мікросхемами кеш-пам'яті другого рівня загальним об'ємом 512 Кб.
Процесори на ядрі Dixon випускалися за 180 нм технологією і мали інтегрований кеш другого рівня об'ємом 256 Кб, що працював на частоті ядра. Ці процесори мали корпус BGA або mPGA і могли встановлюватися або в картридж, або безпосередньо на системну плату.
Див. також ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Pentium II |