Гутурама іржасточерева
Гутурама іржасточерева | ||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Самець іржасточеревої гутурами
Самиця іржасточеревої гутурами
| ||||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Euphonia pectoralis (Latham, 1801) | ||||||||||||||||
Ареал виду | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Гутура́ма іржасточерева[2] (Euphonia pectoralis) — вид горобцеподібних птахів родини в'юркових (Fringillidae)[3]. Мешкає в Південній Америці.
Опис
ред.Довжина птаха становить 11-11,5 см, вага 15-16,5 г. Виду притаманний статевий диморфізм. У самців голова, груди, спина, крила і хвіст чорні з яскравим синім металевим відблиском, особливо помітним на потилиці і спині. Живіт, боки і гузка рудувато-коричневі, на плечах і грудях з боків помітні жовті смуги. У самиць верхня частина тіла жовтувато-оливкова, нижня частина тіла світліша, охриста. Горло і потилиця попелясто-сірі. Очі темно-карі, дзьоб і лапи чорнуваті.
Поширення і екологія
ред.Іржасточереві гутурами мешкають в Бразилії (від центрального Мату-Гросу до південної Баїї та до Ріу-Гранді-ду-Сул), на сході Парагваю та на північному сході Аргентини (Місьйонес). Вони живуть у вологих атлантичних лісах і на узліссях. Зстрічаються поодинці, парами або невеликими сімейними зграйками, на висоті до 1550 м над рівнем моря. Живляться дрібними епіфітними ягодами і плодами (зокрема ягодами омели, пасльонових та меластомових і плодами фікусів і цекропій), доповнюють свій раціон дрібними комахами та іншими безхребетними.
Сезон розмноження триває з травня по серпень. Гніздо кулеподібне, будується самицею і самцем, розміщується на дереві. Воно складається з зовнішньої частини, сплетеної з гілочок і рослинних волокон і внутрішної, встеленої мохом, пухом або іншим м'яким матеріалом. В кладці від 2 до 5 яєць. Інкубаційний період триває 15 днів. Пташенята покидають гніздо через 3 тижні після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще деякий час. Насиджує лише самиця, за пташенятами доглядають і самиці, і самці.
Примітки
ред.- ↑ BirdLife International (2016). Euphonia pectoralis. Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 12 червня 2022.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Finches, euphonias, longspurs, Thrush-tanager. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 7 квітня 2022. Процитовано 12 червня 2022.
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |