Вікіпедія

Daimler Motorkutsche

перший в історії прототип чотириколісного механічного транспортного засобу з двигуном внутрішнього згоряння, створений Готтлібом Даймле

Daimler Motorkutsche (у перекладі — «моторизована карета Даймлера»[1]), іноді згадується як автомобіль Даймлера[2][3] — моторизований візок, перший в історії прототип чотириколісного механічного транспортного засобу з двигуном внутрішнього згоряння, який працював на продуктах нафтопереробки[4][5][6][7][8][9]. Створений німецькими інженерами Готтлібом Даймлером і Вільгельмом Майбахом у 1886 році[4][9][10].

Daimler Motorkutsche
ВиробникНімецька імперія Готтліб Даймлер
Роки виробництва1886
Попередник(и)Daimler Reitwagen
Наступник(и)Daimler Stahlradwagen
Стиль кузовакарета
Компонуваннязадньо-середньомоторне, задньоприводне
Двигун(и)4-тактний, одноциліндровий, бензиновий, 467 см3, 1,1 к.с. (0,8 кВт)
Колісна база1300 мм
Довжина2530 мм
Ширина1475 мм
Висота1695 мм
Передня колія1160 мм
Задня колія1160 мм
Маса290 кг
Найвища швидкість18 км/год
Місткість бака2 л (карбюратор)
ДизайнерГоттліб Даймлер і Вільгельм Майбах

Подальшого розвитку ця модель не набула і використовувалася лише в експериментальних цілях для демонстрації того, що високошвидкісний та компактний (для свого часу) двигун Даймлера та Майбаха може бути використаний на різних транспортних засобах. Тим не менше, «Daimler Motorkutsche» як і перша мотоколяска Карла Бенца відіграли значну роль у розвитку автомобілебудування, поклавши початок певним традиціям у цьому секторі промисловості[11].

Історична довідка

ред.

Розробка і тестування

ред.
 
Карета Даймлера в Музеї Мерседес-Бенц

8 березня 1886 року Готтліб Даймлер замовив карету у версії «Americaine» (в американському стилі)[12] виробництва штутгартської фірми «Wilhelm Wimpff & Sohn»[13] під виглядом подарунка до майбутнього дня народження своєї дружини Емми[14][15]. Проте цей подарунок вона так і не отримала. Насправді, німецький конструктор планував оснастити транспортний засіб двигуном, розробленим у 1885 році спільно з Вільгельмом Майбахом. Це був бензиновий двигун внутрішнього згоряння з повітряним охолодженням і вертикально розташованим одним циліндром, що нагадував своїм зовнішнім виглядом маятниковий годинник, за що і отримав прізвисько «підлоговий годинник» (нім. Daimler Standuhr)[16]. Раніше інженери вже випробували його на мотоциклі «Daimler Reitwagen», а тепер мали намір оснастити ним карету. Замовлене шасі, на яке встановили двигун, було дерев'яною конструкцією зі сталевою арматурою. Його доставили інженеру у серпні 1886 року[17][10].

Двигун, що був розроблений за рік до того, зазнав деяких модифікацій. Так, наприклад, розробники удвічі збільшили робочий об'єм — з 264 до 462 куб. см., завдяки чому його максимальна потужність досягла 0,8 кВт (1,1 к.с.)[18], а максимальна швидкість моторизованої коляски сягала 18 км/год[4][5][19].

Моторизована карета Даймлера стала першим чотириколісним транспортним засобом із двигуном внутрішнього згоряння. На відміну від Benz Patent-Motorwagen, який являв собою самостійну цілісну конструкцію на трьох колесах, перший автомобіль Готтліба Даймлера був простою каретою без дишля зі звичайним (для свого часу) кермовим механізмом[4][20][21]. У 1886 році моторизована карета могла бути помічена під час тестових заїздів в районі великих садів дому Даймлера[22]. В архівах концерну Daimler AG збереглись записи Вільгельма Майбаха і Пауля Даймлера про ці випробування, що провадились у ранковий час, в яких відзначено, що «транспортний засіб працював досить нормально» і зміг досягти максимальної швидкості у 18 км/год[23]. Пізніше перший прототип автомобіля виходив на несподівані таємні вилазки по місцевих дорогах[24][25], а згодом уже відкрито переміщався вулицями Канштатта[26].

У 1887 році[27] після проведення випробувань (Готтліб Даймлер особисто іздив на візку разом зі своїм сином Адольфом[28][29]) було змінено спосіб охолодження двигуна з повітряного на рідинний[30]. З цією метою під задніми сидіннями інженери встановили великий радіатор.

1888 року моторизована карета Даймлера потрапила в газету, де повідомлялося, що «експерименти тепер поширюватимуться і на дорожні транспортні засоби»[15]. Тим не менш, німецький конструктор не замислювався над продовженням розвитку конкретно даного автомобіля чи запуском його в серійне виробництво. Завдяки йому він лише вкотре продемонстрував можливі способи застосування розробленого ним двигуна та продовжив свої дослідницькі роботи у цьому напрямі[10].

Сьогодення мотовізка Даймлера

ред.

У 1961 році Німецьким урядом була випущена поштова марка із зображенням першого моторизованого візка Даймлера (DBP 363—1961)[31]. Протягом деякого часу репліку першого чотириколісного автомобіля з двигуном внутрішнього згоряння і власне сам двигун «Daimler Standuhr» можна було побачити у Німецькому музеї в Мюнхені[32][33]. Тепер репродукція моделі «Daimler Motorkutsche» знаходиться у Музеї Мерседес-Бенц у Штутгарті (Німеччина)[34].

Конструкція

ред.

Двигун

ред.
 
Двигун «Daimler Standuhr» у Музеї Мерседес-Бенц

Головною технічною складовою першого прототипу чотириколісного транспортного засобу був встановлений на ньому одноциліндровий[13] чотиритактний двигун внутрішнього згоряння з робочим об'ємом 462 см3, що розташовувався вертикально між передньою і задньою лавками для пасажирів[35]. Конструкція двигуна базувалась на вертикально розташованому циліндрі, містила один самодіючий (впускний) і один керований бокового розташування (випускний) клапани. На валу двигуна встановлювався маховик. Охолодження було повітряним. У системі живлення використовувався випарний карбюратор. Така конструкція забезпечувала надходження паливо-повітряної суміші, що отримувалась при проходженні повітря через шар пального. Як пальне використовувався гас або олива з нафти з парафіном[36]. Паливний бак у транспортному засобі був відсутній — 2 літри пального заливались напряму у карбюратор[35]. Потужність двигуна сягала 1,1 к. с. при 650 об/хв, а максимальна частота обертання доходила до 950 об/хв.

Швидкісний[37] двигун Даймлера вигідно відрізнявся від двигуна конструкції Ніколауса Отто, так як він мав частоту обертання у 4—5 разів вищу, ніж у газових двигунів того часу, що при однаковій потужності дозволило суттєво знизити габарити і масу силового агрегату[38].

Ходова частина

ред.
 
Кресленик загального виду моторизованої карети Даймлера (1889)
 
Поштова марка з моторизованою каретою Даймлера (1961)

Кузов чотиримісного[4][39] транспортного засобу являв собою модифіковану класичну карету того часу[40] з двигуном із приводом на задні колеса через зубчасті передачі[41]. Рама виготовлялась з дерева і посилювалась у потрібних місцях металевими елементами. Підвіска у її сучасному уявленні була відсутня — обидві осі були суцільними і використовувались еліптичні ресори[35]. Рульовий механізм з вертикальним розташуванням рульової колонки було реалізовано на базі поворотного зубчастого сектора і шестерні, що була з ним у зачепленні.

Роль трансмісії виконувала проста система з двома[42] передніми передачами на базі двоступінчастого комплекту шківів (передача заднього ходу була відсутня)[35]. Перемикання здійснювалось шляхом перекидання паса за допомогою ручного важеля. Муфта зчеплення включала дерев'яний конус, що входив у контакт з чавунним конусом, встановленим на колінчастому валу. Крутний момент від двигуна передавався[43] за допомогою плоскопасової передачі, ведучий шків якої урухомлювався від приводного вала, а ведений шків був на одному валу із шестернями зубчастих передач приводу задніх коліс. Ведені зубчасті колеса приводу були співвісно прикріплені до задніх коліс з боку корпуса. Гальмівний механізм складався виключно із стоянкового гальма, реалізованого у вигляді важеля, при дії на який задні колеса загальмовувались зусиллям тертя від гальмівних колодок[35][44].

Транспортний засіб оснащався різнорозмірними дерев'яними колесами каретного типу (зі спицями) діаметром 930 мм спереду і 1165 мм ззаду. На них встановлювались металеві шини у вигляді обруча шириною 37 мм[35].

Примітки

ред.
  1. ↑ 125 лет инновационного творчества: от патентованной моторизованной коляски Бенца до второго изобретения автомобиля. Mercedes-Benz. 31 января 2011. Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 19.01.2017.
  2. ↑ Gianni Marin, Andrea Mattei. The Motor Car: An Illustrated History. — A. Blond, 1962. — 254 с.
  3. ↑ Academic American encyclopedia. — Grolier Incorporated, 1994. — Т. 10. — С. 246. — ISBN 9780717220533.
  4. ↑ а б в г д Золотов А. В. Легковые автомобили. — Росмэн, 2009. — С. 9. — ISBN 9785353037118.
  5. ↑ а б Зигуненко С. Н. 100 великих рекордов транспорта. — Вече, 2013. — С. 74. — (100 великих) — ISBN 5444470578.
  6. ↑ DK. Cars, Trains, Ships, and Planes. — Penguin, 2015. — С. 62. — ISBN 146544906X.
  7. ↑ Patrick Robertson. The Book of Firsts. — 1975. — С. 100.
  8. ↑ Caroline Buchner. Die Wirkung von Produktvielfalt auf die Markenstärke: theoretische Überlegungen, empirische Befunde und Handlungsempfehlungen am Beispiel des Premiumsegments des Automobilmarktes. — Books on Demand, 2008. — С. 23. — ISBN 3934491936.
  9. ↑ а б Hanno Ballhausen, Ute Kleinelümern. Die wichtigsten Erfindungen der Menschheit: geniale Ideen, die die Welt veränderten. — wissenmedia Verlag, 2008. — С. 182. — ISBN 357714646X.
  10. ↑ а б в Daimler motor carriage, 1886 (англ.). M@RS – The Digital Archives of Mercedes-Benz Classic. Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 19.01.2017.
  11. ↑ Reza Vaghefi, Alan B. Huellmantel. Strategic Management for the XXIst Century. — CRC Press, 1998. — С. 398. — ISBN 1574442104.
  12. ↑  // Automobile Quarterly. — 1986. — Т. 24, № 1. — С. 30.
  13. ↑ а б Mario Hirz, Wilhelm Dietrich, Anton Gfrerrer, Johann Lang. Integrated Computer-Aided Design in Automotive Development: Development Processes, Geometric Fundamentals, Methods of CAD, Knowledge-Based Engineering Data Management. — Springer Science & Business Media, 2013. — С. 3. — ISBN 3642119409.
  14. ↑ Brian Long. Mercedes-Benz W123 series: All models 1976 to 1986. — Veloce Publishing Ltd, 2015. — С. 9. — ISBN 184584792X.
  15. ↑ а б Erik Johnson. Mercedes: Nothing But the Best. — Book Sales, 1998. — С. 12. — ISBN 9780785809371.
  16. ↑ Cutler J. Cleveland, Christopher G. Morris. Handbook of Energy: Chronologies, Top Ten Lists, and Word Clouds. — Elsevier, 2013. — С. 484. — ISBN 0124170196.
  17. ↑ Andy Warhol. Daimler Motorkutsche (1886), 1986 (англ.). Daimler Art Collection. Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 19.01.2017.
  18. ↑ Konrad Reif. Bosch Grundlagen Fahrzeug- und Motorentechnik: Konventioneller Antrieb, Hybridantriebe, Bremsen, Elektronik. — Springer-Verlag, 2011. — С. 151. — (Bosch Fachinformation Automobil) — ISBN 3834883204.
  19. ↑ Legend 1: Daimler Motorized Carriage (англ.). Mercedes-Benz. Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 19.01.2017.
  20. ↑ Артемова О.В., Балдина Н.А., Вологдина Е.В. и др. 365 рассказов об удивительных открытиях. — Росмэн, 2007. — С. 28. — ISBN 5353026152.
  21. ↑ Rodney Dale. Early Cars. — Oxford University Press, 1994. — С. 52. — (Discoveries and inventions) — ISBN 0195210026.
  22. ↑ A. J. Jacobs. The New Domestic Automakers in the United States and Canada: History, Impacts, and Prospects. — Lexington Books, 2015. — С. 21. — ISBN 9780739188262.
  23. ↑ Peter Watson. The German Genius: Europe's Third Renaissance, the Second Scientific Revolution and the Twentieth Century. — Simon and Schuster, 2010. — С. 316—317. — ISBN 085720324X.
  24. ↑ Peter Roberts. History of the Automobile. — Exeter Books, 1984. — С. 18. — ISBN 0671071483.
  25. ↑ Henry Sturmey, H. Walter Staner.  // The Autocar. — Iliffe, sons & Sturmey Limited, 1984. — Т. 160.
  26. ↑ Eugen Diesel. From engines to autos: five pioneers in engine development and their contributions to the automotive industry. — H. Regnery Co, 1960. — 302 с.
  27. ↑ Martin Pfundner. Vom Semmering zum Grand Prix: der Automobilsport in Österreich und seine Geschichte. — Böhlau Verlag Wien, 2003. — С. 11. — ISBN 3205771621.
  28. ↑ M. G. Lay, James E. Vance. Ways of the World: A History of the World's Roads and of the Vehicles That Used Them. — Rutgers University Press, 1992. — С. 155. — ISBN 9780813526911.
  29. ↑ Werner Spies, Andy Warhol. Andy Warhol: Cars, die letzten Bilder. — Kunsthalle, 1988. — 143 с. — (Veröffentlichung der Kunsthalle Tübingen]])
  30. ↑ Mercedes-Benz Museum - Mythos 1: Daimler Motorkutsche (нім.). Mercedes-Benz. Архів оригіналу за 28 березня 2017. Процитовано 28.03.2017.
  31. ↑ Brian Long. Mercedes-Benz SLK: – R170 series 1996-2004. — Veloce Publishing Ltd, 2014. — С. 10. — ISBN 1845846516.
  32. ↑ Deutsche Museum. Führer durch die Sammlungen. — Springer-Verlag, 2013. — С. 37. — ISBN 3663159914.
  33. ↑ Motor Vehicle Engine ”Standuhr”, 1887 (англ.). Deutsche Museum. Архів оригіналу за 29 березня 2017. Процитовано 29.03.2017.
  34. ↑ Jack Altman. Discover Germany. — 2 ed. — Berlitz, 1994. — 384 с.
  35. ↑ а б в г д е Daimler motor carriage (англ.). M@RS – The Digital Archives of Mercedes-Benz Classic. Архів оригіналу за 28 березня 2017. Процитовано 28.03.2017.
  36. ↑ IRG. Investment Yearbook 2015–2016. — 41st Edition. — Investment Research Group Ltd, 2015. — С. 280.
  37. ↑ Dieter K. Buse, Juergen C. Doerr. Modern Germany: an encyclopedia of history, people, and culture, 1871-1990. — Garland Pub, 1998. — Т. 1. — 1158 с. — ISBN 0815305036.
  38. ↑ Joel Mokyr. The Oxford Encyclopedia of Economic History. — Oxford University Press, 2003. — Т. 3. — С. 195. — ISBN 9780195105070.
  39. ↑ Tom Collins. The Legendary Model T Ford: The Ultimate History of America's First Great Automobile. — Krause Publications, 2007. — С. 31. — ISBN 0896895602.
  40. ↑ American Automobile Association, Inc. Teacher's manual for Sportsmanlike driving. — 2-е изд. — The Association, 1948. — 173 с.
  41. ↑ James Edward Homans. Self-propelled Vehicles: A Practical Treatise on the Theory, Construction, Operation, Care and Management of All Forms of Automobiles. — T. Audel, 1902. — 632 с.
  42. ↑ Alicia K. Birky. Socio-technical Transition as a Co-evolutionary Process: Innovation and the Role of Niche Markets in the Transition to Motor Vehicles. — ProQuest, 2008. — С. 129. — ISBN 0549573291.
  43. ↑ Brian Williams. Karl Benz. — Scholastic Library Publishing, 1991. — С. 34. — ISBN 9780531184042.
  44. ↑ Konrad Reif. Fundamentals of Automotive and Engine Technology: Standard Drives, Hybrid Drives, Brakes, Safety Systems. — Springer, 2014. — С. 133. — ISBN 9783658039721.

Джерела

ред.
  • Edward John Barrington Douglas-Scott-Montagu Baron Montagu of Beaulieu, Lord Montagu, David Burgess-Wise. Daimler Century: The Full History of Britain's Oldest Car Maker. — Patrick Stephens, 1995. — 304 с. — ISBN 9781852604943.
  • Werner Spies, Andy Warhol. Andy Warhol: Cars, die letzten Bilder. — Kunsthalle, 1988. — 143 с.
  • Gerald Silk, Museum of Contemporary Art (Los Angeles, Calif.). Automobile and culture. — Abrams, 1984. — С. 32. — ISBN 0810918153.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Daimler_Motorkutsche&oldid=41132503