Intel Core (мікроархітектура)
Мікроархітекту́ра Intel Core 2 є багатоядерною мікропроцесорною архітектурою, представленою фірмою Intel в 1-му кварталі 2006 року. Мікроархітектура Intel Core заснована на оновленій версії ядра Yonah і може розглядатися як остання ітерація мікроархітектури Intel P6, яка веде свою історію з Pentium Pro, представленого в 1995 році. Надмірно високе енергоспоживання і завищені вимоги до охолодження процесорів, заснованих на мікроархітектурі NetBurst, і, в результаті, нездатність ефективно збільшувати тактову частоту, а також інші вузькі місця, такі, як неефективність конвеєра, є головними причинами, чому Intel відмовилася від мікроархітектури NetBurst. Мікроархітектура Intel Core 2 була розроблена командою Intel Israel (IDC)[1], яка раніше розробила мобільний процесор Pentium M.
Мікроархітектура Intel Core 2 забезпечує високу продуктивність, енергозбереження та швидкодію в багатозадачних середовищах. Вона має кілька ядер і апаратну підтримку віртуалізації (Intel VT), а також x86-64 і SSSE3.
Перші процесори, що використали цю архітектуру, вийшли під кодовими назвами Merom, Conroe і Woodcrest. Merom призначався для мобільних комп'ютерів, Conroe — для настільних систем, а Woodcrest — для серверів і робочих станцій. Хоча їх архітектури ідентичні, ці три лінії процесорів відрізняються використовуваним роз'ємом, типом шини і споживанням енергії. Частина заснованих на мікроархітектурі Core процесорів має марку Pentium Dual-Core, а процесори нижчого цінового сегмента — марку Celeron. Процесори для серверів і робочих станцій продаються під маркою Xeon, а для користувачів настільних і мобільних ПК — як Core 2. Незважаючи на свою назву, процесори, продавані як Intel Core, фактично не використовують мікроархітектуру Core 2.
Wide Dynamic Execution ред.
Мікроархітектура Intel Core 2 проектована з нуля, але з ідеями мікроархітектури Pentium M. Довжина виконавчого конвеєра становить 14 ступенів — менше половини від довжини конвеєра в попередньому поколінні Prescott (31 ступінь), і є ключовою особливістю технології Динамічного виконання команд.
Кожне ядро мікропроцесора може отримувати, обробляти, виконувати і відкидати до чотирьох повних команд одночасно. Це значно підвищує продуктивність у порівнянні з конкуруючими процесорними технологіями P6, Pentium M (Banias, Dothan, Yonah) і NetBurst), що підтримують одночасну обробку тільки трьох команд.
Advanced Smart Cache ред.
Нова архітектура оптимізована під двоядерну архітектуру процесора. Основний кеш першого рівня L1 пов'язаний із загальною для обох ядер динамічно розподіленою кеш-пам'яттю другого рівня L2 (дані, що містяться в L1, обов'язково містяться і в L2) для досягнення максимальної продуктивності на ват споживаної потужності і поліпшення масштабованості.
Macro Fusion ред.
Ще однією новою технологією, включеною в мікроархітектуру Intel Core 2 при проектуванні, є Технологія макро-злиття (Macro Fusion), яка дозволяє об'єднувати деякі поширені інструкції x86 в одну команду для виконання. У попередніх версіях процесорної мікроархітектури кожна інструкція декодувати незалежно від інших. При використанні Macro Fusion деякі пари інструкцій (наприклад, інструкція порівняння і умовного переходу) при декодуванні можуть об'єднуватися в одну мікроінструкцію (micro-op), яка в подальшому буде виконуватися саме як одна мікроінструкція. Для ефективної підтримки цієї технології в архітектурі Intel Core 2 використовуються розширені блоки АЛП, які здатні підтримати виконання таких злитих мікроінструкцій.
Див. також ред.
Джерела ред.
- ↑ King, Ian (9 квітня 2007). How Israel saved Intel (англ.). The Seattle Times. Процитовано 15 квітня 2012.