Куріпка тайванська
| Куріпка тайванська | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Arborophila crudigularis (R. Swinhoe, 1864)[2] | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Курі́пка тайванська[3] (Arborophila crudigularis) — вид куроподібних птахів родини фазанових (Phasianidae)[4]. Ендемік Тайваню. Найблиижчі родиці тайванської куріпки мешкають в Південно-Східній Азії. Предки тайванської куріпки потрапили на острів в часи льдодовикового періоду, коли частина континентального шельфу опинилася над водою[5].
Опис
ред.Довжина птаха становить 28 см. Середня вага самця становить 311 г, середня вага самиці — 212 г[6]. Голова чорна, тім'я і потилиця сірі, над очима білі "брови", підборіддя і щоки білі. Горло біле, на горлі чорний "комірець". Верхня частина тіла оливково-сіра. поцяткована чорними смугами, на округлих рудих крилах по три сірих смуги. Хвіст короткий, округлий. Нижня частина тіла сизувато-сіра, боки поцятковані білими смужками. Очі чорні, навколо них вузькі червоні кільця. Дзьоб сизий, лапи оранжево-червоні. Самиця схожа на самця, одна у неї менше смуг на горлі і більше на боках[7].
Поширення і екологія
ред.Тайванські куріпки є ендеміками острова Тайвань. Вони живуть в тропічних лісах в центрі і на сході острова. Зустрічаються на висоті від 700 до 3000 м над рівнем моря (переважно на висоті від 1500 до 2000 м над рівнем моря).
Поведінка
ред.Тайванські куріпки живуть невеликими групами по 2-3 птаха. Живляться червами, насінням, ягодами, пагонами, листям і комахами. Сезон розмноження триває з березня по квітень. В кладці 6-8 яєць. Інкубаційний період триває 24 дні[8].
Збереження
ред.МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. За оцінками дослідників, популяція тайванських куріпок становить від 30 до 75 тисяч птахів.
Примітки
ред.- ↑ BirdLife International (2016). Arborophila crudigularis. Архів оригіналу за 10 лютого 2021. Процитовано 26 листопада 2021.
- ↑ Swinhoe, Robert (1864). Letters, Extracts from Correspondence, Notices, &c. Ibis. 6: 425—426. doi:10.1111/j.1474-919x.1864.tb07881.x. Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Pheasants, partridges, francolins. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 5 жовтня 2021. Процитовано 25 листопада 2021.
- ↑ Chen, D.; Chang, J.; Li, S.; Liu, Y.; Liang, W.; Zhou, F.; Yao, C.; Zhang, Z. (2015). Was the exposed continental shelf a long-distance colonization route in the ice age? The Southeast Asia origin of Hainan and Taiwan partridges. Molecular Phylogenetics and Evolution. 83: 167—173. doi:10.1016/j.ympev.2014.11.006.
- ↑ Brazil, Mark (2009). Birds of East Asia: China, Taiwan, Korea, Japan, and Russia. A&C Black. с. 34. ISBN 9780691139265. Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021.
- ↑ MacKinnon, John; Phillipps, Karen (2000). A Field Guide to the Birds of China. Oxford University Press. с. 39. ISBN 9780198549406.
- ↑ Madge, Steve; McGowan, Phil (2010). Pheasants, Partridges & Grouse: Including buttonquails, sandgrouse and allies. Bloomsbury. с. 258—259. ISBN 9781408135655. Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |