Agonum ericeti
| Agonum ericeti | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Agonum ericeti (Panzer, 1809) | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Agonum ericeti — вид дрібних турунів з великого роду Agonum. Поширений на більшій території Європи, окрім Піренейського півострова.
ОписРедагувати
Жук довжиною від 6 до 7,2 мм, шириною не більше 2,9 мм. Верхня частина тіла зазвичай одноколірна, бронзова або мідно-червона, рідко чорно-бронзова. Передньоспинка у напрямку назад звужена сильніше, ніж вперед. Ямки на надкрилах у проміжках між третім і четвертим підняттями добре помітні.[1]
Спосіб життяРедагувати
Імаго активні з травня по серпень на півночі ареалу, личинки розвиваються влітку. Обидві стадії є хижаками, що полюють на дрібних безхребетних[1].
Безкрилий жук, може переміщуватися не далі 200 метрів від оселища. Мешкає майже виключно на верхових сфагнових болотах[2]. Є індикатором таких боліт та одним з небагатьох видів турунів, які здатні мешкати на ділянках, позбавлених дерев, углибині болота[3].
Ареал та охоронаРедагувати
Поширений у помірній зоні Європі, окрім Піренейського півострова. Наявний у Великій Британії[4], Нідерландах[2], Швеції[5]. В Україні мешкає у Прикарпатті, в Карпатах, у Поліссі та в північній частині Лісостепу[6].
Вид зникає через зменшення розмірів оселища — сфагнових боліт. Рознесені на кілометри оселища не дозволяють жукам обмінюватися генетичною інформацією та призводять до деградації окремих популяцій. Зміна рослинності при загибелі сфагнового болота також призводить до загибелі жуків.[3]
Внесений до Червоних книг Московської та Калінінградської областей Росії[7].
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б Быстряк сфагновый [Архівовано 2 лютого 2021 у Wayback Machine.]. Красная книга Московской области / отв. ред. Т. И. Варлыгина, В. А. Зубакин, Н. А. Соболев. — Изд. 2-е, перераб. и доп. — М. : Товарищество науч. изд. КМК, 2008. — 828 с. — 7000 экз. — ISBN 978-5-87317-500-0(рос.)
- ↑ а б Den Boer, Pieter J.; De Vries, Henk H. (1989). Survival of Populations of Agonum Ericeti Panz. (Col., Carabidae) in Relation To Fragmentation of Habitats. Netherlands Journal of Zoology 40 (3): 484–498. ISSN 0028-2960. doi:10.1163/156854290X00046.(англ.)
- ↑ а б Drees, C., Matern, A., Vermeulen, R., & Assmann, T. (2007). The influence of habitat quality on populations: a plea for an amended approach in the conservation of Agonum ericeti [Архівовано 8 лютого 2021 у Wayback Machine.]. Baltic Journal of Coleopterology, 7(1), 1-8(англ.)
- ↑ Agonum ericeti (Panzer, 1809) [Архівовано 6 жовтня 2018 у Wayback Machine.]. UK Beetle Recording(англ.)
- ↑ Drees, Claudia; Zumstein, Pascale; Buck-Dobrick, Thorsten; Härdtle, Werner; Matern, Andrea; Meyer, Hartmut; von Oheimb, Goddert; Assmann, Thorsten (2011). Genetic erosion in habitat specialist shows need to protect large peat bogs. Conservation Genetics 12 (6): 1651–1656. ISSN 1566-0621. doi:10.1007/s10592-011-0254-5.(англ.)
- ↑ Пучков, А. В. (червень 2013). Обзор жужелиц трибы Platynini Bonelli, 1810 (Coleoptera, Carabidae) фауны Украины. Український ентомологічний журнал 6 (1): 3–11. Архів оригіналу за 4 березень 2016.(рос.)
- ↑ Agonum ericeti Panzer, 1809 [Архівовано 3 лютого 2021 у Wayback Machine.]. ООПТ России(рос.)
ДжерелаРедагувати
- Agonum (Olisares) ericeti (Panzer, 1809) [Архівовано 17 липня 2021 у Wayback Machine.] Fauna Europaea
ПосиланняРедагувати
- Lin, Ying-Chi; James, Robert; Dolman, Paul M. (2006). Conservation of Heathland Ground Beetles (Coleoptera, Carabidae): The Value of Lowland Coniferous Plantations. Biodiversity and Conservation 16 (5): 1337–1358. ISSN 0960-3115. doi:10.1007/s10531-005-6231-x. Архів оригіналу за 21 липня 2020. Процитовано 29 січня 2021.(англ.)