Вікіпедія

Ян Стівенсон

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Стівенсон.

Я́н Пре́тімен Стівенсон (англ. Ian Pretyman Stevenson, нар.31 жовтня 1918 р. — пом.8 лютого 2007 р.) — канадсько-американський біохімік і психіатр. Об'єктом його досліджень була наявність у дітей інформації про життя людей, які жили до них (що, на думку Стівенсона, доводило реінкарнацію, перевтілення).

Ян Стівенсон
англ. Ian Pretyman Stevenson
Народився31 жовтня 1918(1918-10-31)[1][2]
Монреаль, Квебек, Канада[1]
Помер8 лютого 2007(2007-02-08)[3][1][2] (88 років)
Шарлотсвілл, Вірджинія, США
·пневмонія
Країна Канада
Діяльністьпсихіатр, парапсихолог, викладач університету
Alma materУніверситет Сент-Ендрюса
Медичний факультет Університету Макгіллаd
Галузьбіохімія, психіатрія, парапсихологія
ЗакладМедична школа Вірджинського університету
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор медицини
Відомий завдяки:дослідження реінкарнацій, дослідження смерті, анамнезу

Життєпис

ред.

Ян Стівенсон народився в Монреалі, виріс в Оттаві, один з трьох дітей в родині[4]. Його батько, Джон Стівенсон, був шотландським адвокатом, який працював в Оттаві як канадський кореспондент лондонської газети «The Times», «The New York Times»[4][5]. Його мати на ім'я Рут цікавилася теософією і мала велику бібліотеку, виховала в ньому любов до книг[6].

Студіював медицину у Сент-Ендрюському університеті (1937—1939), але закінчив своє навчання в Канаді через початок Другої світової війни[7].

Здобув бакалавра в Університеті Макгілла (1942).

Здобув ступінь доктора медицини в Університеті Макгілла, медичний факультет (1943).

У 1947 р. одружився з Октавією Рейнольдс (†1983). У 1985 р. одружився з Маргарет Перцоф (*1926-†2009)

В Університеті Вірджинії (школа медицини) працював протягом п'ятдесяти років. Голова кафедри психіатрії з 1957 р. до 1967 р., професор психіатрії з 1967 р. до 2001 р., науково-дослідний професор психіатрії з 2002 р. до 2007 р.[8].

До 2002 р. очолював Відділ перцептивних досліджень в Медичній школі[en] Віргінського університету. Цей відділ досліджує паранормальні явища[9].

Стівенсон вважав, що концепція реінкарнації (перевтілення) могла б допомогти сучасній медицині зрозуміти різні аспекти розвитку людини та її поведінки, доповнюючи дані про спадковість в умовах зовнішнього середовища[10]. Він подорожував протягом 40 років і досліджував 3000 випадків наявності у дітей інформації про життя людей, які жили раніше; це переконало його в тому, що минулі життя реальні[11]. З погляду Стівенсона, перевтілення є виживання особистості після смерті біологічного тіла; проте Стівенсон не припускав, що таке виживання пов'язано з будь-яким фізичним процесом[12].

Дослідження реінкарнацій

ред.

У своїй роботі дотримувався наступних принципів:

  • дослідження проводилися в основному з дітьми від двох до чотирьох років;
  • ніколи не виплачувалося грошову винагороду сім'ям, в яких була дитина, яка володіла інформацією про життя вже померлих людей;
  • доведеним випадком вважався тільки той, для якого можна було отримати документальні докази подій, що відбулися в минулому житті.

У науковому товаристві реакція на роботу Стівенсона була неоднозначною. Критики поставили під сумнів його методи досліджень і висновки, які він робив, а деякі автори розцінили його підхід як «псевдонауковий»[13][14]. У той же час інші науковці вважали, що його робота проводилася з належною науковою строгістю[12][14][15][16][17].

Праці

ред.

Був автором приблизно трьохсот статей і написав чотирнадцять книг про реінкарнацію.

  • (англ.)Medical History-Taking. Paul B. Hoeber, 1960;
  • (англ.)Twenty Cases Suggestive of Reincarnation. University of Virginia Press, 1966;
  • (англ.)The Psychiatric Examination. Little, Brown, 1969;
  • (англ.)Telepathic Impressions: A Review and Report of 35 New Cases. University Press of Virginia, 1970;
  • (англ.)The Diagnostic Interview (2nd revised edition of Medical History-Taking). Harper & Row, 1971;
  • (англ.)Xenoglossy: A Review and Report of A Case. University of Virginia Press, 1974;
  • «Двадцять випадків передбачуваних реінкарнацій[en]», 1974[18];
  • (англ.)Cases of the Reincarnation Type, Vol. I: Ten Cases in India. University of Virginia Press, 1975;
  • (англ.)Cases of the Reincarnation Type, Vol. II: Ten Cases in Sri Lanka. University of Virginia Press, 1978;
  • (англ.)«Діти, які пам'ятають попередні життя: пошук реінкарнацій» («Children Who Remember Previous Lives: A Quest of Reincarnation»), 1987;
  • (англ.)«Реінкарнація і біологія». Reincarnation and Biology: A Contribution to the Etiology of Birthmarks and Birth Defects. Volume 1: Birthmarks. Volume 2: Birth Defects and Other Anomalies. Praeger Publishers, 1997;
  • (англ.)(2000). «The Belief in Reincarnation Among the Igbo of Nigeria». Journal of Asian and African Studies 20 (1-2): 13–30. 1985. doi:10.1177/002190968502000102.
  • (англ.)«Європейські випадки реінкарнації» («European Cases of the Reincarnation Type»), 2003.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #131567578 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Babelio — 2007.
  3. ↑ http://www.nytimes.com/2007/02/18/health/psychology/18stevenson.html
  4. ↑ а б Margalit Fox, Ian Stevenson Dies at 88; Studied Claims of Past Lives [Архівовано 22 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // The New York Times, February 18, 2007.(англ.)
  5. ↑ For the New York Times, see Ian Pretyman Stevenson. Pandarakalam (British Medical Journal) [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.], April 2, 2007. BMJ Publishing Group Ltd.(англ.)
  6. ↑ Stevenson 2006 at the Wayback Machine (archived May 14, 2008), pp. 13–14.(англ.)
  7. ↑ Professor Ian Stevenson, an emperor in parapsychology. Pandarakalam (British Medical Journal) [Архівовано 18 березня 2016 у Wayback Machine.], April 2, 2007. BMJ Publishing Group Ltd.(англ.)
  8. ↑ Kelly 2007 [Архівовано 28 травня 2016 у Wayback Machine.]. «Ian Stevenson, MD» at the Wayback Machine (archived May 14, 2008), University of Virginia School of Medicine.(англ.)
  9. ↑ Fox, Margalit. Ian Stevenson Dies at 88; Studied Claims of Past Lives [Архівовано 31 грудня 2016 у Wayback Machine.], The New York Times, February 18, 2007. (англ.)
  10. ↑ Ian Stevenson. «The Explanatory Value of the Idea of Reincarnation», Journal of Nervous and Mental Disease[en], 164:305-326, 1977.(англ.)
  11. ↑ Professor Ian Stevenson [Архівовано 31 березня 2007 у Wayback Machine.], The Daily Telegraph, February 12, 2007.(англ.)
  12. ↑ а б Shroder, Tom. Ian Stevenson; Sought To Document Memories Of Past Lives in Children [Архівовано 14 травня 2011 у Wayback Machine.], The Washington Post, February 11, 2007.(англ.)
  13. ↑ Kurtz P. (2006). Two Sources of Unreason in Democratic Society: The paranormal and religion. Annals of the New York Academy of Sciences. 775: 493—504. doi:10.1111/j.1749-6632.1996.tb23166.x. Архів оригіналу за 18 грудня 2012. Процитовано 2 червня 2016.
  14. ↑ а б The Skeptic Encyclopedia of Pseudoscience by Michael Shermer & Pat Linse, 2002, ISBN 1-57607-653-9
  15. ↑ Brody, Eugene B. Research in Reincarnation and Editorial Responsibility: An Editorial [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.], The Journal of Nervous and Mental Disease[en]. September, 1977.
  16. ↑ Janice Hopkins Tanne. Obituaries: Ian Pretyman Stevenson [Архівовано 25 січня 2010 у Wayback Machine.], British Medical Journal. April 2, 2007.
  17. ↑ Lief, Harold. Commentary on Ian Stevenson's «The Evidence of Man's Survival After Death» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], The Journal of Nervous and Mental Disease[en].
  18. ↑ Stevenson, Ian (1974). Twenty cases suggestive of reincarnation, second (revised and enlarged) edition, University of Virginia Press. — ISBN 978-0-8139-0872-4

Посилання

ред.
  Це незавершена стаття про психіатра.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ян_Стівенсон&oldid=37496809