Юрій Таруський
Юрій Михайлович Таруський (XIV ст.) — руський князь з династії Ольговичів. Перший відомий князь Таруський. Легендарний родоначальник російських княжих родів Оболенських, Волконських, Мишецьких, Конинських.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/f8/Upper_Oka_Principalities_%2813th-14th_century%29.png/350px-Upper_Oka_Principalities_%2813th-14th_century%29.png)
Згідно московських родовідних книг XVI—XVII століть Юрій був сином великого князя Михайла Чернігівського, що був вбитий в Золотій Орді у 1246 — і ця дата вважається роком відокремлення Таруського князівства від Чернігівського. Український історик і генеолог Леонтій Войтович теж підтримує цю версію.[1]
Однак більшість сучасних дослідників вважають цю версію походження Юрія Таруського пізнішою вигадкою, оскільки між згадками синів Юрія та смертю Михайла Всеволодовича прогалина в більш ніж 100 років. Сумніви щодо цієї версії родоводу висловлював відомий російський історик і генеалог Миколай Баумгартен.[2]
Діти
ред.- Семен, князь Конінський і Спажський. Помер за життя батька в другій половині XIII ст. Родоначальник князів конінських і спаських.
- Всеволод Орехва, князь Таруський (друга половина XIII — початок XIV ст.)
- Михайло, князь Мишецький (друга половина XIII — початок XIV ст.), родоначальник князів мишецьких.
- Іван Великий
- Костянтин, князь Оболенький, (друга половина XIII — початок XIV ст.), родоначальник князів оболеньких.
- Іван Менший Товста Голова, князь Волконський, (друга половина XIII — початок XIV ст.), родоначальник князів волконських
- Ксенія (†1313), у 1265 р. видана за тверського князя Ярослава Ярославича. Прийняла чернецтво під ім'ям Марія[3].
Примітки
ред.- ↑ Леонтій Войтович. «Князівські династії Східної Європи» ІЗБОРНИК. Юрій Михайлович
- ↑ Беспалов Р. А. «Новое потомство» князя Михаила Черниговского по источникам XVI—XVII веков (к постановке проблемы) // Проблемы славяноведения. Сб. научных статей и материалов. Брянск: РИО БГУ, 2011. Вып. 13. — С. 63-97. [1,97 а. л.]
- ↑ Леонтій Войтович. «Князівські династії Східної Європи» Ольговичі. Таруська Гілка