Юдиф (цариця фалаша)

(Перенаправлено з Юдит (цариця фалаша))

Гудит, Юдиф (геез: ጉዲት, (960 — 1003) — володарка племен фалаша, а згодом — цариця Аксуму.

Юдиф
Народився 10 століття
Помер невідомо
Діяльність політична діячка
Титул королева[d]
Посада імператор Ефіопії[d]
«Обеліски цариці Гудит» в Аксумі

Була донькою ватажка фалаша Гедеона, який видав її заміж за правителя області Ласта Зира-Якоба.

Гудит відома також на прізвисько «Асагату» — «вогонь, що палає». Іноді її називають також Естер — можливо тому, що, подібно до біблійної Есфірі, вона мала неабиякий вплив на чоловіка. Саме Гудит нібито переконала Зира-Якоба перейти до юдаїзму та взяти собі нове ім'я, Соломон. З іншого боку, зміна імені князя Ласти могла бути суто політичним жестом — своєрідною заявкою на трон Аксуму, володарі якого вважали себе нащадками біблійного Соломона.

Після смерті чоловіка Гудит об'єднала під своєю владою Ласту і Симієн. І зрештою вирушила війною проти Аксуму, послабленому як війнами проти арабів, так і нападами сусідніх племен беджа. До того ж аксумський цар Анбесаиддим був на цей час ще неповнолітнім. Тож Гудит досить легко захопила Аксум, змусивши Анбессаиддима тікати світ за очі[1].

Царювання Гудит в Аксумі тривало сорок років. І місцевим мешканцям запам'яталося насамперед переслідуванням християн. Цариця розправилася з очільником ефіопської церкви абуне Петром, плюндрувала святині, руйнувала християнські церкви і монастирі[2][3]. Не чіпала Гудит лише Сіонський храм, в якому, за твердим переконанням ефіопів, вже тоді зберігався Ковчег Заповіту.

Як володарка Аксуму підтримувала широкі міжнародні зв'язки, зокрема із Єменом, цар якого отримав від неї в подарунок зебр[4].

Швидше за все Гудит померла своєю смертю. І лише після цього до своєї колишньої столиці повернувся Анбесаиддим[1].

Примітки ред.

  1. а б Олексій Мустафін. Єрусалим у серці Африки. Історична правда. 2019-09-17. Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 23 грудня 2019. 
  2. Paul B. Henze, Layers of Time, A History of Ethiopia (New York: Palgrave, 2000) p. 48
  3. Recorded by Thomas Pakenham, The Mountains of Rasselas (New York: Reynal, 1959), p. 79.
  4. Stuart C. Munro-Hay, Aksum, an African Civilization of Late Antiquity (Edinburgh: University Press, 1991) p. 101.