Щириця Павло Степанович

радянський і український кінооператор

Щириця Павло Степанович (нар.17 січня 1938, с. Боровиця, Чигиринський район, Черкаська обл. — 18 вересня 2020, Київ) — радянський і український кінооператор. Член Національної спілки кінематографістів України та Історичного клубу «Холодний Яр», рідний племінник холодноярського отамана Якова Мамая-Щириці.

Щириця Павло Степанович
Дата народження 17 січня 1938(1938-01-17)
Місце народження Боровиця, Чигиринський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Дата смерті 18 вересня 2020(2020-09-18) (82 роки)
Місце смерті Київ, Україна
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Біографічні відомостіРедагувати

Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1960).

Працював на Українському телебаченні редактором та оператором. З 1970 р. — на студії «Укртелефільм».

ФільмографіяРедагувати

Зняв стрічки:

  • «Дружбі народів присвячується»,
  • «Київська весна» (1973),
  • «Майстерність»,
  • «Симфонії дружби»,
  • «На землі батьків»,
  • «3О років визволення Радянської України» (1974),
  • «П'ятирічка машиніста Порхуна»,
  • «Пилипівка»,
  • «30 років Великої Перемоги»
  • «БАМ — будова століття» (1975),
  • «Український мільярд» (1976),
  • «Відгукніться, сурмачі»
  • «Пароль дружби» (1977),
  • «Великий хліб України» (1978, Диплом ВДНГ СРСР),
  • «Ювілей Академії наук УРСР»,
  • «Київська весна» (1979),
  • «Один день і все життя»,
  • «Сім нот у тиші»,
  • «Якби я був чарівником»,
  • «Формула творчості» (1981),
  • «Життя віддане живому. Академік Холодний»,
  • «Невидимка з мікросвіту»,
  • «Шлях до хліба. Академік Ремесло»,
  • «Балтійські родичі слов'ян» (1982),
  • «Андрій Малишко»,
  • «Бригадний підряд на фермах» (1983) та ін.

Громадська діяльністьРедагувати

У 1960-ті Павло Степанович допомагав В'ячеславові Чорноволу, з яким дружив зі студентської парти. Переховував у своїй квартирі те, що просив Чорновіл. Був членом Національної спілки кінематографістів України.

27 — 28 жовтня 1996 р. Павло Щириця взяв участь у першому вшануванні героїв Холодного Яру. Був з телекамерою. Його зйомки лягли в основу документального фільму «І повіє огонь новий» (режисер Гурам Петріашвілі). 3 січня 1997 р. Павло Щириця став членом Установчої конференції Історичного клубу «Холодний Яр». Пишався своїм дядьком — отаманом Яковом Мамаєм-Щирицею.

Джерела і посиланняРедагувати