Відкрити головне меню

Шуховська вежа в Миколаєві — водонапірна вежа, виконана за проектом інженера Володимира Шухова і вперше в світі встановлена та використана в системі міського водопостачання — у Миколаєві[1]. Збудована в 1906-1907 роках за сприяння організатора виробництва і промислового магната Іоакима Каннегісера неподалік його дому.

Шуховська вежа в Миколаєві
Shuhov tower Nikolaev.jpg

46°58′08″ пн. ш. 31°58′33″ сх. д. / 46.9690111° пн. ш. 31.9760889° сх. д. / 46.9690111; 31.9760889Координати: 46°58′08″ пн. ш. 31°58′33″ сх. д. / 46.9690111° пн. ш. 31.9760889° сх. д. / 46.9690111; 31.9760889
Статус пам'ятка історії та культури місцевого значення
Країна

Україна Україна

Розташування Миколаїв
Автор проекту Володимир Шухов
Архітектор Шухов Володимир Григорович
Висота 32 м
Будівництво 1906 — 1907
Шуховська вежа (Миколаїв). Карта розташування: Україна
Шуховська вежа (Миколаїв)
Шуховська вежа (Миколаїв) (Україна)

Шуховська вежа у Вікісховищі?

Була побудована в 1907 році, функціонувала до 1944 року, коли була підірвана відступаючими німецькими військами[2]. Після визволення Миколаєва вежа була успішно відновлена. Використовувалася до середини 1958 року, поки не ввели в експлуатацію Інгулецький водогін[2]. Нині вежа має статус пам'ятки історії та культури місцевого значення.

Зміст

Попередні проектиРедагувати

 
Шуховська вежа на листівці
 
Шуховська вежа, 2013 рік
 
Вежа Шухова в Миколаєві у квітні 2014, у верхньому правому куті зафарбований популярний напис про Путіна

Проект Віктора ВебераРедагувати

Питання про будівництво водонапірної башти в Миколаєві виникло ще в липні 1904 року, перший проект якої належав Віктору Веберу, автору миколаївського водопроводу та каналізації, частково — секретарю Водопровідної комісії інженеру Л. Роде.

Проект являв собою зрівняльну наземну вежу-резервуар, яка повинна була входити до складу об'єктів системи міського водопостачання, що включала мережу колодязів, обладнаних сучасними насосами, відстійні резервуари, а також водопровідну мережу загальною протяжністю 75,74 км. За проектом, бетонний резервуар з корисною ємністю близько 530 тисяч відер (651 м³) повинен був знаходитися на рівні землі, звідки вода подавалася створюваним тиском центральної парової насосної станції в мережу.

Згідно з розрахунками Вебера, загальна вартість проекту становила 146 235 рублів, не враховуючи витрат на придбання ділянки землі в районі колишнього Велосипедного треку по Католицькій вулиці. Водопровідна комісія визнала цю суму високою, внаслідок чого був проведений конкурс з проектування і виготовлення іншого залізобетонного об'єкта.

Інші проектиРедагувати

Серед великого числа вітчизняних та зарубіжних виробників переможцем оголошених торгів стала Одеська артіль десятників, однак її проект був визнаний невигідним. Крім того, в цей же час були змінені вимоги до споруди, а також проект мереж, внаслідок чого значно збільшився кошторис. У травні 1906 року були оголошені повторні торги, але бажаючих взяти участь не знайшлося. Серед тих, хто міг побудувати башту з каменю чи цегли із загальним кошторисом не більше 40 тисяч рублів, були Завод Фіцнера та Гампера у Сосновіцах (36 тисяч), якесь Анонімне товариство (29 тисяч), деякі миколаївські заводи.

Пізніше у членів водопровідної комісії виникла ідея про будівництво металевої вежі, яка б виконувала функції не зрівняльної, а водонапірної, при цьому збільшення корисної ємності якої з 30 до 50 тисяч відер могло значно вплинути на економію коштів. Виробникам було запропоновано представити водопровідній комісії найдешевший проект згідно з новими вимогами. Найцікавіше тільки починалося.

Проект ШуховаРедагувати

Найвигіднішим виявився проект Володимира Шухова, інженера московського заводу В. Барі, кошторисна вартість якого становила 25 200 рублів. Деякі з голосних міської думи дорікали членам комісії, що ті не розглянули комерційні пропозиції миколаївських виробників, хоча кошториси місцевих виробників були досить високими. Голосні відзначали, що в разі виникнення проблем з експлуатацією обладнання буде складніше спілкуватися з московськими виробниками, ніж з миколаївськими. Незважаючи на деякі дебати, все-таки було прийнято рішення про будівництво водонапірної башти за проектом В. Шухова.

Відмінною особливістю проекту вежі Шухова було те, що вона була в 12 разів легше інших, а її вага — менше тієї води, яку вона вміщала. Остаточна вартість проекту, що включав будівництво огорожі та кам'яного будинку для сторожа, становила 35 638 рублів 99 копійок. Місце встановлення водонапірної башти змінили: з Католицької вулиці її перенесли на Кур'єрську, в район колишнього заводу Уманського (нині — вулиця Рюміна). Таке близьке розташування до міських джерел скоротило довжину магістральних напірних труб між колодязями і вежею, значно здешевлюючи весь проект.

БудівництвоРедагувати

Згідно з угодою, московський завод В. Барі зобов'язався виконати замовлення не пізніше, ніж через п'ять місяців після його підписання. Після трьох з половиною місяців завод повинен був доставити до Миколаєва у розібраному вигляді будку (або платити штраф за кожен прострочений день). В угоді було зазначено, що після побудови вежі завод несе відповідальність за всі несправності протягом наступних двох років. У разі форс-мажорних обставин завод мав би внести суму в розмірі 10% від загальної вартості башти. За спорудження вежі місто зобов'язалося виплатити половину вартості тільки після побудови фундаменту, доставки самої башти в розібраному вигляді на місце, а через тиждень після самого встановлення — залишок суми.

У жовтні 1906 року почалися роботи з будівництва кам'яного фундаменту під основне опірне кільце вежі. Металеві конструкції підвозили з Москви. Звідти ж приїхали і клепальники, які, по суті, виконали всю роботу. Зрештою, спочатку скелет споруди збирався на болтах, які після закінчення збирання замінили на заклепки. Установка вежі закінчилася в січні 1907 року. Незабаром після цього був зібраний і пофарбований найбільший у світі резервуар системи Інтце для води з необхідними трубами. 15 березня 1907 року водонапірна башта була підключена до миколаївської водопровідної мережі, що, фактично, стало початком експлуатації цієї споруди. Цікаво знати, що саме ця вежа з-поміж усіх інших фотографувалася на всіх етапах свого будівництва, що через сто років стало унікальним історичним свідченням. Крім того, на будівництві, яким керував миколаївський інженер М. Чумаков, міг бути присутнім і сам В. Шухов, який бував на будівництві Аджигольського маяку під Херсоном.

Будова вежіРедагувати

Висота башти становить 25,6 метрів, з баком — 32 метри, а обсяг резервуара — 50 тисяч відер (615 м³). Для міцності залізні куточки, з яких складено каркас башти, укріплені дев'ятьма горизонтальними кільцями. У місцях взаємного перетину всі 48 кутів і поперекові кільця склепані між собою. Усередині остова знаходиться гвинтові металеві сходи, а навколо башти — металевий балкон.

Функціонування водонапірної башти гарантувалося необхідною кількістю води, що подавалася з колодязів під номерами 2, 3, 3-bis, які працювали в безперервному режимі. Напірні чавунні труби від колодязів з'єднувалися у фундаментній кам'яній галереї під вежею в одну напірну 12-дюймову трубу, яка йшла до бака, а розвідна залізна труба від нього розгалужувалася в галереї на три напрямки водопровідної мережі. Перша йшла в сторону Кур'єрської вулиці, друга — на Кур'єрський провулок, а третя використовувалася для зливу води з бака. У самій галереї, довжина якої становила 26,5 метра, знаходилися засувки, які давали можливість відключати вежу на випадок промивки або ремонту бака. Там же встановлений водомір марки «Вольтман».

Рівень води в баку контролювався приладами, встановленими на башті, в сторожовій будці і на електричній станції, яка живила насоси колодязів, потужність яких значно збільшилася навесні 1907 року, із заміною їх на марку «Вортінгтон». Крім того, спорудження було обладнано пневматичним гідрометром, контрольним манометром, електричним сигналізатором фірми «Л. М. Еріксон і Ко». Миколаївська водонапірна башта мала найбільший резервуар системи Інтце серед всіх інших веж водопроводів у Російській імперії, не вимагала опалення, вода різних криниць циркулювала в ній природним способом, а рівень води автоматично контролювався на центральній освітлювальній електричній станції.

СьогоденняРедагувати

У травні 2013 р. силами МКП «Миколаївводоканал» проведено реконструкцію території біля вежі, в результаті чого відновлено металеві грати, відремонтовано оригінальний паркан, а також висаджено першу у світі алею імені В. Г. Шухова, що складається з грабів. У церемонії відкриття цієї алеї взяв участь президент Міжнародного фонду «Шуховська вежа» В. Ф. Шухов — правнук В. Г. Шухова[джерело?].

Індустріальний туризмРедагувати

Є затребуваним об'єктом індустріального туризму.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Тарас Креминь. Столетие водонапорной башни. Николаевский Базар. Архів оригіналу за 2012-10-02. Процитовано 2012-08-13. 
  2. а б Время работает против башни Шухова. Млечный путь. 2012-08-10. Процитовано 2012-08-13. 

ПосиланняРедагувати