Вікіпедія

Шльомін Іван Тимофійович

Іван Тимофійович Шльомін (21 березня 1898 — 10 січня 1969) — генерал-лейтенант Радянської Армії. Герой Радянського Союзу (1945).

Іван Тимофійович Шльомін
рос. Иван Тимофеевич Шлёмин
Народження 12 березня 1898(1898-03-12)
Труново (Тверська губернія) Російська імперія Російська імперія
Смерть 10 січня 1969(1969-01-10) (70 років)
СРСР Москва, СРСР
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ піхота
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 1917—1962
Партія КПРС
Звання  Генерал-лейтенант
Командування 201-й стрілецький полк, Академія Генерального штабу РСЧА;
5-я танкова армія;
12-я армія;
6-я армія;
46-а армія.
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Червоного Прапора
Орден Червоного ПрапораОрден Червоного ПрапораОрден Червоного ПрапораОрден Суворова I ступеня
Орден Суворова I ступеняОрден Кутузова I ступеняОрден Богдана Хмельницкого I ступеняМедаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
CMNS: Шльомін Іван Тимофійович у Вікісховищі

Біографія ред.

Іван Шльомін народився 21 березня 1898 року у селі Труново (Тверської губернії), в селянській родині. Росіянин. Освіта середня.

У 1917 році був призваний в Російську імператорську армію, брав участь у Першій світовій війні. У листопаді 1917 року був демобілізований у званні «унтер-офіцер».

Після Жовтневої революції вступив до лав Червоної Армії (1918), у складі якої воював з військами Юденича біля Петрограда та в Естонії.

У 1920 р. І. Шльомін закінчив 1-ші Петроградські піхотні курси, а у 1921 р. — Вищу тактико-стрілецьку школу комскладу РЧСА імені Комінтерна. У тому ж 1921 році І. Т. Шльомін був командиром взводу, пізніше роти піхотних курсів.

У 1925 році він закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе і у 1932 році — оперативний факультет того ж навчального закладу.

Міжвоєнний період ред.

У серпні 1925 року переведений у війська. Спочатку призначений на посаду начальника штаба 38-го стрілецького полку, у жовтні 1926 р. він став начальником оперативної частини 13-ї Дагестанської стрілецької дивізії. У квітні 1930 року І. Т. Шльоміна призначено начальником штабу 74-ї Таманської стрілецької дивізії. Починаючи з травня 1932 року працював у Штабі РСЧА (з 1935 року — Генеральный штаб).

У 1932 році був начальником 6-го відділу Оперативного управління. В 1935 році — начальник відділення 1-го відділу. З травня 1936 р. — начальник навчального відділу Академії Генерального штабу РСЧА. У листопаді 1937 року призначений начальником Академії Генерального штаба РЧСА та головний редактором часопису «Военная мысль» (Після нетривалої служби на посаді командира 201-го стрілецького полку (грудень 1936 р. — листопад 1937 р.)

У роки Німецько-радянської війни ред.

Німецько-радянську війну генерал-майор І. Т. Шльомін почав на посаді начальника штабу 11-ї армії[1][2] Прибалтійського Особливого округу.

У травні 1942 року Шльомін став начальником штабу Північно-Західного фронту. У листопаді 1942 року його було переведено на посаду начальника штабу 1-ї гвардійської армії[3] Південно-Західного фронту.

21 січня 1943 року генерал-майор І. Т. Шльомін був призначений командуючим 5-ї танковою армією Південно-Західного фронту. На цій посаді відзначився у січні — лютому 1943 р. при наступі у Донбасі, коли його армія просунулася на кілька сотень кілометрів і визволила Морозовську, Тацинську, Каменськ-Шахтинський і Красний Сулін.

19 березня 1943 року І. Т. Шльоміну було присвоєно військове звання «генерал-лейтенант».

У січні-квітні 1943 року генерал-лейтенант Шльомін командує 12-ю армією Південно-Західного фронту, з 11 вересня 1943 р. по 27 травня 1944 р. — 6-ю армією того ж фронту (20 жовтня 1943 р. — 3-й Український), з 27 травня 1944 р. по 16 січня 1945 р. — 46-ї армії (СРСР) 3-го (потім — 2-го) Українських фронтів.

Під керівництвом генерал-лейтенанта І. Т. Шльоміна війська брали безпосередню участь у Сталінградській битві, Донбаській, Никопільско-Криворізькій, Березнеговато-Снигірьовській, Одеській, Яссько-Кишинівскій, Дебреценскій та Будапештській військових операціях. Війська армій, якими командував генерал Шльомін, 15 разів відзначалися подяками Верховного Головнокомандувача.

Повоєнна доба ред.

Після війни І. Т. Шльмін обіймав посади:

  • Липень 1945 р. — начальник штабу Південної групи військ СРСР (сформовано на базі 3-го Українського фронту).
  • Квітень 1948 року — заступник начальника Головного штабу Сухопутних військ, начальник оперативного управління.
  • 1954 р. — старший викладач і заступник начальника кафедри Вищої військової академії ім. Ворошилова

У березні 1962 року генерал-лейтенант І. Т. Шльомін вийшов у запас.

Мешкав у Москві. Помер 10 січня 1969 року, похований на Новодівочому цвинтарі) (ділянка № 5).

Нагороди ред.

1 липня 1945 року Івану Тимофійовичу Шльоміну присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Також нагороджений:

Цікаві факти ред.

  • Генерал-лейтенант І. Т. Шльомін був одним із небагатьох воєначальників, які після служби на штабних посадах змогли проявити себе на посадах командувачів арміями.
  • Після визволення Півдня України на чолі 6-ї армії він командував 46-ю армією, яка брала участь у тих же військових операціях.

Примітки ред.

  1. ↑ В. П. Агафонов. Неман! Неман! Я — Дунай! — М.: Воениздат, 1967[недоступне посилання]
  2. ↑ Шлемин Иван Тимофеевич. Архів оригіналу за 11 травня 2015. Процитовано 22 травня 2016.
  3. ↑ Командный состав фронтов и армий, участвовавших в Сталинградской битве. Архів оригіналу за 29 травня 2016. Процитовано 22 травня 2016.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шльомін_Іван_Тимофійович&oldid=40203723