Шишов Віталій Євгенович
Віталій Євгенович Шишов (7 січня 1951, Пирятин — 1996, Франція) — український скульптор.
| Шишов Віталій Євгенович | |
|---|---|
| Народився | 7 січня 1951 Пирятин, Полтавська область, Українська РСР, СРСР |
| Помер | 1996 |
| Діяльність | скульптор |
Віталій Шишов
Біографія
ред.Народився 7 січня 1951 року в місті Пирятині Полтавської області. У віці тринадцяти років вирубав свою першу скульптуру з каррарського мармуру.[2] Навчався в Київському державному художньому інституті, який закінчив у 1978 році. З 1982 року — член Спілки художників України. Брав участь в міжнародних виставках в Канаді, Бельгії, Німеччині, Фінляндії, Японії, Швеції, США[джерело?].
У 1996 році запрошений до участі в роботі над реконструкцією пам'ятника княгині Ользі (Київ, Михайлівська площа), для якого за короткий час створив скульптуру Андрія Первозваного. Після монтажу пам'ятнику поїхав до Франції для участі у виставці українського мистецтва, де несподівано помер.[3]
Творчість
ред.З іменем Віталія Шилова пов'язують формування нової поетики української скульптури та повернення до традицій античної пластики. В анотації виставки робіт Віталія Шишова в київській галереї Триптих (03-16 січня 2005) дається наступна характеристика творчості митця:[4]
Як пристрасний прихильник стародавніх греків, ще в молоді роки скульптор мріяв про відродження найдавніших пластичних традицій і поступово йшов до здійснення своєї мрії — від анатомічної пластики в юності — до натхненої матерії в зрілі роки. У поводженні з матеріалом Шишов винятковий. Йому підвладні найтонші нюанси текстурного та фактурного вираження. Його каміння ладне бути легким і важким, щільним і прозорим, непорушним і динамічним. В скульптурах, здається, показаний багатовіковий досвіт створення скульптури, і в той самий час вони живуть відблиском пластичних ідей, народжених буремним і трагічним двадцятим сторіччям.
У своїх творах з каменю художник звертається до образів сивої давнини;[5] в них відчувається покликання відновити загублений зв'язок часів.[6]
Серед скульптур, створених Шишовим:[6]
- «Театр» (1978, дипломний проект)
- «Минуле і сучасне» (1986)
- «Чекання» (1989)
- «Тіні предків» (1987—1990)
- «Пирятинська мадонна» (1989—1991)
- «Знамення 24x»[7] (1989)
- «Венера Скіфська» (1990)
- «Торс у п'яти вимірах» (1994)[1]
- «Світло»[5]
- «Фетиш»[5]
В композиціях «Минуле і сучасне», «Чекання», «Пирятинська мадонна» буквально процитовані образи скіфських кам'яних баб.[6]
Віталій Шишов є автором і співавтором монументів:
- Пам'ятний знак першій школі на Русі (1988, Київ)
- Пам'ятний знак на честь «Заповіту» Тараса Шевченка (1989, Переяслав)
- Пам'ятник Маркіяну Шашкевичу (1993, Нестаничі; у співавторстві — скульптор Я. Мотика, архітектор О. Матвіїв)[8][9]
- Постать Андрія Первозваного в композиції пам'ятника княгині Ользі (1996, Київ)
Бібліографія
ред.- Альошкіна Д. Людина-легенда, «мистець-симпозіум», або геній з Пирятина [Текст]: [Про Віталія Шишова] // Образотворче мистецтво. — 2007. — № 3. — С. 80-82. — ISSN 0130-1799
- Велігоцька Н. «Водолій», котрий не дожив до доби Водолія… [Текст]: (Віталій Шишов) // Сучасність. — 1998. — № 6. — С. 126—130.
Примітки
ред.- ↑ а б Мистецтво України ХХ століття. — Київ-Копенгаген: Асоціація Артгалерей України, 1998 (стор. 253)
- ↑ (рос.) 9 лет назад не стало Виталия Шишова, Подробности, 9 січня 2005. Процитовано 6 травня 2012
- ↑ (рос.) Его скульптуры отполированы руками киевлян. Анатолий Лемыш[недоступне посилання з серпня 2019] // Еженежельник 2000, 10 липня 2003
- ↑ (рос.) Виталий Шишов (1951—1996)[недоступне посилання з серпня 2019] // сайт галереї Триптих
- ↑ а б в Людмила Лисенко. Особливості професійних скульптурних шкіл в Україні на прикладі виставок трієнале 1999—2008 років // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: зб. наук. праць. Вип. 9 / НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. — К., 2009 (стор. 43)
- ↑ а б в Леся Турчак. процеси змін в українській скульптурі(Сучасний аспект) // Художня культура. Актуальні проблеми. Вип. 5, 2008
- ↑ ТРИПТИХ - галерея современного искусства :: коллекция :: Виталий Шишов. web.archive.org. 6 січня 2006. Архів оригіналу за 6 січня 2006. Процитовано 11 листопада 2020.
- ↑ Михайло Ліцовський. Як зустрінемо 200-річчя Маркіяна Шашкевича? [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.] // Слово Просвіти
- ↑ Нестаничі. Літопис. radekhiv.if.ua. ТРК «Радехів». 1 квітня 2024. Архів оригіналу за 4 липня 2023. Процитовано 16 квітня 2024.
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |