Відкрити головне меню
Територія Шеддадідів в ХІ — ХІІ століттях

Шеддадіди (перс. شداديان‎, вірм. Շադդադյաններ) — феодальна династія курдського походження[1], що правила в Аррані та Східній Вірменії. В ХІ — ХІІ століттях була найсильнішою курдською династією Закавказзя[2].

Джерел про династію Шеддадідів дуже мало. Короткі відомості про них є в грузинському літописі «Картліс Цховреба», та вірменських джерелах Степаноса Таронаці (Х — ХІ ст.), Арістакеса Ластівертці (ХІ ст.), Самуеля Анеці (ХІІ ст.) і Вардана Аревелці (ХІІІ ст.)[3]

Поряд з іранськими традиціями на Шеддадідів значний культурний вплив мали вірменське оточення та вірменські родинні зв'язки. В генеалогії династії зустрічаються як типово іранські імена, такі як Лакшарі, так і типово вірменські імена, такі як Ашот. Це результат того, що Шеддадідам доводилося маневрувати між дейлемітами Азербайджану та християнами — вірменами та грузинами[4].

Манучехр ібн Шавур II став засновником Анійської гілки Шеддадідів (близько 1072—1199). З приєднанням Ані в 1199 до Грузії династія Шеддадідів припинилася[5].

Двінський еміратРедагувати

Скориставшись тимчасовим послабленням правління Мусафіріда Марзубана ібн Муххамада, Муххамад ібн Шаддад, засновник династії, затвердив свою владу спочатку в Двіні, у Вірменії, вперше приблизно в 951 році[6]. Побудувавши міцну фортецю за межами міста Мухаммад ібн Шаддад відбив неодноразові атаки Мусафіридів та їх вірменських союзників з метою повернути місто. Незабаром після встановлення влади Мусафіридів Муххамад ібн Шаддад був змушений втікати до Васпуракану, де він отримав притулок у місцевого вірменського царя, та помер в 955 році.

Незважаючи на втрату Двіна син Муххамада ібн Шаддада Лакшарі отримав деякі території у вірменській гірській області Сюнік. Шеддадіди знову відновили своє правління в Двіні лише в кінці Х столліття зусиллями сина Муххамада ібн Шаддада Фазла.

З 1022 року Двінським еміратом правив Абу-л Асвар. Приблизно в 1040 році він безуспішно намагався розширити свою владу за рахунок Ташира Давида Безземельного[6]. В цей період контакти між гілками в Двині та Гянджі були зменшені[6]. Абу-л Асвар був використаний Візантійською імперією в період анексії Вірменського царства в середині 1040-х років, хоча візантійці так і не виконали своєї обіцянки залишити Абу-л Асвару всі захоплені ним вірменські фортеці. Більше того, в 1045 році сам Двінський емірат був невдало атакований візантійською армією. Всі наступні спроби візантійців обмежити владу Шеддадідів навколо Двіна були безуспішними.

Гянджинський еміратРедагувати

Син Муххамада ібн Шаддада Фазл, що знаходився після подій в Двіні на службі у Хамданідів, на прохання мусафіридського намісника Алі аль-Тазі відправився в місто Гянджа кавказької області Арран для того, щоб спільно захистити його від нападів горців.

ПриміткиРедагувати

  1. Енциклопедія Британіка. Armenia англ.
  2. Б. Д. Греков. Очерки истории СССР. Период феодализма, IX—XV вв. Том 1 — Академии наук СССР. 1953. — 621 с.
  3. М. М. Альтман. Історичний нарис міста Гянджі. — Академія наук Азербайджанської РСР. — 1949.
  4. Босворт К. Э. Мусульманские династии. — М: Наука. 1971. — ст. 132—134
    Оригінальний текст (рос.)
    Северо-западный угол иранского мира и примыкающие к нему районы Кавказа на протяжении большей части писанной истории являли собою крайне запутанную в этническом и лингвистическом отношении картину. Присутствие в генеологии Шаддадидов дейлемитских имён (типа Лашкари) и армянских (типа Ашот), несомненно, объясняется тем, что Шаддадидам пришлось искать себе место между дейлемитами Азербайджана, с одной стороны, и христианами - армянами и грузинами - с другой.
  5. ВРЕ
  6. а б в Shaddadids — стаття з Encyclopaedia Iranica