Вікіпедія

Шевчук Олег Борисович

політик

Оле́г Бори́сович Шевчу́к (нар. 2 січня 1968, м. Київ) — підприємець, громадський та політичний діяч. Заступник голови ради Федерації роботодавців України, президент Конфедерації роботодавців України, Народний депутат України 3, 6 і 7 скликань.

Олег Борисович Шевчук
Олег Шевчук у 2008 році
Народився2 січня 1968(1968-01-02) (56 років)
Київ
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Місце проживаннямісто Київ
Діяльністьпідприємець, політик
Alma materрадіофізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий ступінькандидат економічних наук
ЧленствоВерховна Рада України VI скликання і Верховна Рада України III скликання
Посаданародний депутат України[1], народний депутат України[2] і народний депутат України[3]
Партіябезпартійний
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
 Державна премія України в галузі науки і техніки
Сайтshevchuk.in.ua/index.html
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шевчук.
Україна Народний депутат України
3-го скликання
Партія зелених України 12 травня 1998 — 22 лютого 2000
6-го скликання
безпартійний (БЮТ) 23 листопада 2007 — 12 грудня 2012
7-го скликання
безпартійний (ВО «Батьківщина») 25 березня 2014 — 27 листопада 2014
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Шевчук Олег.

Освіта і наукова діяльність

ред.

У 1987 році з відзнакою закінчив Київський технікум радіоприладобудування[4]. У 1994 році здобув диплом Київського державного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю радіофізик[4]. 20 жовтня 2000 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Управління ризиками інвестиційних проектів»[4]. У 2004–2006 роках докторант Інституту економіки та прогнозування НАН України, дисертація на тему «Економічна сутність становлення Інформаційного суспільства».

Автор та співавтор багатьох наукових праць та публікацій. Зокрема книг:

  • «E-Ukraine. Інформаційне суспільство в Україні: бути чи не бути» (2001),
  • «Електронний уряд» (2001),
  • «Зелена Україна» (2002).
  • «Судный век: информатизация, глобализация, тероризм и ближайшее будущее человечества» та інш.

Кар'єра

ред.

1988–1989 роки — строкова служба у збройних силах, війська зв'язку.

З 1990 по 1996 роки — займається підприємницькою діяльністю у різних сферах економіки, засновник та Голова Правління групи компаній «Обрій».

У 1996–1998 роках — комерційний директор, заступник генерального директора з роботи із споживачами та маркетингу Українського об'єднання електрозв'язку «Укртелеком».

З 1996 року активно починає займатися розвитком руху роботодавців.

У 1997–1998 роках — генеральний секретар «Української Асоціації виробників феросплавів». З 1997 по 2004 рік — віце-президент «Українського Союзу промисловців і підприємців».

У 1998 році створює громадське об'єднання провідних учасників ринку телекомунікацій та інформаційних технологій «Телеком-клуб».

З 1999 р. по 2001 рік — очолює Державний комітет зв'язку та інформатизації України[5][6].

2001–2007 роки — повертається до бізнесу та громадської активності, сфера інтересів — ринок ІКТ. Створює та очолює громадську дослідницьку організацію «Інститут Інформаційного суспільства». З липня 2001 року — директор власноруч створеного «Інституту Інформаційного суспільства України». З жовтня 2001 року — віце-президент Асоціації захисту прав споживачів природних монополій «Антимонопольний союз».

У 2001 році створює та очолює одну з перших в Україні галузевих роботодавчих організацій — Всеукраїнське об'єднання роботодавців у галузі телекомунікацій та інформаційних технологій.

Жовтень — листопад 2002 — радник Прем'єр-міністра України на громадських засадах[7][8].

З 2003 року — голова Всеукраїнського об'єднання обласних організацій роботодавців у сфері телекомунікацій та інформаційних технологій.

З липня 2005 року по грудень 2007 — голова Наглядової ради Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

З лютого 2010 року — голова правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

З 2012 року — Президент Конфедерації роботодавців України.

З 2013 року — заступник Голови Ради Федерації роботодавців України.

З квітня 2015 року — Голова Правління Фонду соціального страхування України.

Політична кар'єра

ред.

З 1990 року — бере участь у політиці, 22 річний студент радіофізичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка Олег Шевчук обирається депутатом Київської міської ради. Протягом 1991–1992 років — секретар постійної комісії Київської міської ради народних депутатів з організації фізкультурно-оздоровчої діяльності, спорту, туризму та дозвілля киян.

З травня 1991 до 2006 року — у лавах Партії Зелених України. У 1997 році очолив Секретаріат партії та став заступником голови ПЗУ. Входить до низки громадських організацій екологічного спрямування.

Парламентська діяльність

ред.

У 1998 році за списком ПЗУ обраний народним депутатом України 3-го скликання. Працював першим заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту та зв'язку. Співавтор низки законопроєктів: «Про поштовий зв'язок», «Про телекомунікації», «Про радіочастотний ресурс України» тощо. Склав депутатські повноваження 22 лютого 2000 року[9].

З березня 1998 р. по лютий 2000 року — народний депутат України 3-го скликання, перший заступник Голови Комітету ВР України з питань будівництва, транспорту та зв'язку. З березня 2000 — радник Голови Верховної Ради України.

Квітень 2002 — кандидат в народні депутати України від ПЗУ, № 2 в списку. На час виборів: директор Інституту інформаційного суспільства, член ПЗУ[10].

Березень 2006 — кандидат в народні депутати України від ПЗУ, № 5 в списку. На час виборів: докторант Інституту економічного прогнозування НАН України, член ПЗУ[11].

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до грудня 2012 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 95 в списку. На час виборів: директор Інституту інформаційного суспільства, безпартійний. Перший заступник голови Комітету з питань соціальної політики та праці.

З березня до листопада 2014 — народний депутат України 7-го скликання, фракція ВО «Батьківщина». Член Комітету з питань транспорту і зв'язку[12].

Нагороди

ред.

Орден «За заслуги» III ступеня (листопад 1998)[13]. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2000)[14].

Особисте життя

ред.

Захоплюється спортом та театром. Одружений, має двох синів: Антона (1989) і Олега (2007)[4].

Примітки

ред.
  1. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  2. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  3. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  4. ↑ а б в г Шевчук Олег Борисович [Архівовано 2 жовтня 2015 у Wayback Machine.] — довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І. С.»
  5. ↑ Указ Президента України від 18 березня 1999 року № 258/99 «Про призначення О. Шевчука Головою Державного комітету зв'язку та інформатизації України»
  6. ↑ Указ Президента України від 20 липня 2001 року № 534/2001 «Про звільнення О. Шевчука з посади Голови Державного комітету зв'язку та інформатизації України»
  7. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2002 року № 1541 «Про призначення Шевчука О.Б. радником Прем'єр-міністра України».
  8. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2002 року № 1815 «Про звільнення радників Прем'єр-міністра України на громадських засадах».
  9. ↑ Постанова Верховної Ради України від 22 лютого 2000 року № 1488-III «Про дострокове припинення повноважень народних депутатів України Гаркуші О.М., Єханурова Ю.І., Кириленка І.Г., Кременя В.Г. та Шевчука О.Б.»
  10. ↑ Постанова Центральної виборчої комісії від 27 січня 2002 року № 104 «Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України Партії Зелених України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року»
  11. ↑ Постанова Центральної виборчої комісії від 30 грудня 2005 року № 325 «Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку Партії Зелених України»
  12. ↑ Постанова Верховної Ради України від 19 червня 2014 року № 1524-VII «Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України "Про комітети Верховної Ради України сьомого скликання"»
  13. ↑ Указ Президента України від 13 листопада 1998 року № 1241/98 «Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги"»
  14. ↑ Указ Президента України від 5 грудня 2000 року № 1302/2000 «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2000 року»

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шевчук_Олег_Борисович&oldid=43308970