Шевченко Григорій Іванович

кріпак, батько Т. Г. Шевченка

Шевче́нко Григо́рій Іва́нович (нар. 1781(1781) — пом. 21 березня (2 квітня) 1825)[1] — батько Тараса Григоровича Шевченка.

Шевченко Григорій Іванович
Григорій Шевченко.jpg
Народився 1781
Помер 21 березня (2 квітня) 1825
Кирилівка, Звенигородський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність селянин
Знання мов українська
Суспільний стан serfd
У шлюбі з Шевченко Катерина Якимівна
Діти Шевченко Тарас Григорович, Шевченко Йосип Григорович, Шевченко Микита Григорович, Красицька Катерина Григорівна і Бойко Ярина Григорівна

ЖиттєписРедагувати

Влітку 1802 року одружився з моринською дівчиною Катериною Якимівною Бойко.

Подружжя мешкало у провулку Могильних в селі Керилівка Звенигородського повіту Київської губернії, у хаті батька Григорія — Івана Шевченка.

Тут народилися:

В 1810 році переселилося до села Моринці Звенигородського повіту. У цьому селі жив батько Катерини — Яким Бойко, але родина Шевченків оселилася не в тестя, а окремо, у дворі кріпака Колесника (по вуличному — Копій), садиба якого пустувала, бо самого господаря за непослух панові заслано до Сибіру.

Тут народилися діти:

Наприкінці 1815 родина Григорія Шевченка повернулася до Керелівки в хату Івана Шевченка, потім — у хату, куплену в П. Тетерюка; з 1817 родину записано в книгах кирилівської церкви. 1822 віддав Тараса Шевченка у навчання до дяка Павла Рубана.

 
Хата Григорія Шевченка в Керелівці. Малюнок 1843 р.

Тут народилися діти:

 
Могила Григорія Шевченка в селі Шевченковому, колишній Керелівці. Нині на території Шевченківського коледжу

20 серпня (1 вересня) 1823 року від тяжкої праці й злиднів померла дружина Катерина.

7 (19) жовтня 1823 року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Бойко-Терещенко (двоюрідною сестрою Катерини), в якої вже було троє дітей.

Від другого шлюбу народилась сестра:

Чумакував, а також возив панську пшеницю до Одеси, Києва та ін. міст. У мандрівки брав із собою Тараса. Про одну з таких подорожей Шевченко згадав у повісті «Наймичка».

Пізньої осені 1824 року у непогоду він застудився у дорозі, занедужав. Коли його привезли до Керелівки, геть зліг.

Перед смертю батько залишив відоме передбачення: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба, він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його мов наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе».[2] Господарювання в домі доручив старшому синові Микиті.

ПриміткиРедагувати

  1. Жур П. Труди і дні Кобзаря: Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка / Петро Жур ; вступ ст. М. М. Павлюка. — Київ : Дніпро, 2003. — (Бібліотека Шевченківського комітету) — С. 19 (ЦДІА України. - Ф. 127, оп. 1015, спр. 121, Арк. 66). У «Шевченківській енциклопедії» (Шевченківська енциклопедія: В 6 т. – К.: НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка, 2015. – Т. 6. – С. 872) дату смерті подано лише за старим стилем. 
  2. Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 22-23

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати