Збройні сили Швейцаріївійськове формування, структура якого побудована на кадрово-міліційних засадах. Командувач — генерал-лейтенант Томас Сюслі [4].

Збройні сили Швейцарії
нім. Schweizer Armee
фр. Armée suisse
італ. Esercito svizzero
романш. Armada svizra
Засновані 1815
Види збройних сил
Сухопутні Cили Швейцарії
ВПС Швейцарії
Командування
Генерал немає в мирний час
Голова департаменту оборони, цивільного захисту та спорту Віола Амхерд
Голова Збройних сил генерал-лейтенант Томас Сюслі
Людські ресурси
Вік 19
Призов 18-21 тиждень (з щорічною 3-тижневою перепідготовкою)
Населення у
призовному віці
1 852 580 ч., віком 19-50,
1 807 667 ж., віком 19-50
Придатних для
військової служби
1 510 259 ч., віком 19-50,
1 475 993 ж., віком 19-50
Щорічно досягають
призовного віку
48 076 ч.,
44 049 ж.
Активні службовці 147 075[1] (38 місце)
Резерв 39 045
Витрати
Бюджет 4.53 млрд. франків[2]
Відсоток у ВВП 0.76%[3]

Збройні сили Швейцарії у Вікісховищі

Історія

ред.

Ще 500 років тому, після Базельського миру 1499 року, який остаточно визнав незалежність швейцарських кантонів від Священної Римської імперії, Швейцарія заявила про політику нейтралітету у майже всіх війнах, що на той час точилися[5], а тому вона мала самостійно формувати збройні сили задля збереження власних кордонів. Слід зауважити, що окремі кантони ще довгий час продовжували поставляти підрозділи професійно підготовлених найманців до армій володарів континентальної Європи; цю багатовічну традицію сьогодні уособлює швейцарська гвардія Ватикану, яка охороняє резиденцію Папи Римського. Політика невтручання у європейські війни була припинена у 1798 році після фактичного захоплення Наполеоном Швейцарії, яка лише формально залишалася незалежною державою. Чотири полки швейцарської піхоти узяли участь у війні 1812 року з Росією; вони проявили себе з найкращої сторони, прикриваючи переправу через Березину Великої Армії Наполеона [6].

Із завершенням Наполеонівських війн у 1814 році розпочав свою роботу Віденський конгрес, на якому держави-переможниці вирішували долю спустошеної кровопролитними війнами Європи. Одним із результатів конгресу стало визнання статусу постійного нейтралітету оновленої Швейцарської конфедерації,— 8 (20) листопада 1815 року у Парижі був підписаний «Акт щодо визнання та гарантії постійного нейтралітету Швейцарії та недоторканності її території»[7]. Цей документ став основою для подальшого швейцарського державотворення на принципах нейтралітету визнаного усіма ведучими європейськими державами у постнаполеонівській архітектурі європейської безпеки. Швейцарія не брала участі в Першій та Другій світових війнах. Вона не приєдналася до НАТО під час Холодної війни. Армія цієї країни не брала й не бере участі в будь-яких військових операціях за межами Швейцарії, окрім миротворчих місій ООН та Організації з безпеки і співробітництва в Європі[8], та слугує виключно для оборони суверенітету Швейцарської Конфедерації.

Особливості швейцарської армії

ред.

Швейцарія одна з небагатьох країн Європи де досі існує загальна військова повинність. Професійні солдати,— кадрові офіцери та унтерофіцери, становлять близько 5 відсотків військовослужбовців армії Швейцарії, яка за експертними оцінками підтримує загальну чисельність на рівні 200 тисяч[9].

Всі фізично придатні чоловіки Швейцарії віком з 20 до 34 років призиваються на військову або альтернативну цивільну службу яка триває 18-21 тиждень, а потім проходять щорічну перепідготовку яка триває 3 тижні до тих пір поки не відслужать певну кількість днів (в середньому ці щорічні повернення до армії тривають 7 років). При тому військовозобов'язані після служби зберігають зброю вдома. Головним обґрунтуванням такого порядку є потреба швидкої мобілізації – у межах 24-48 годин.[10]

Жінки служать на добровільній основі. Після реформ 1960-х років, армія Швейцарії складається із трьох складових: аусцуг або регулярна армія, де служать чоловіки віком до 34 років; ландвер, в якому служать чоловіки віком 34-42 років; і ландштурм, де служать чоловіки віком в 43-50 років[5]. На озброєнні швейцарської армії знаходяться 200 танків, 200 самохідно-артилерійських установок, 175 бойових, навчально-бойових та транспортних літаків тощо. Військовий бюджет Швейцарії становить $4,83 млрд.[11][12].

Галерея

ред.

Примітки

ред.
  1. Dokumenten - Die Armee in Zahlen [Архівовано 24 лютого 2014 у Wayback Machine.] Eidgenössisches Departement für Verteidigung,Bevölkerungsschutz und Sport (нім.)
  2. Sipri: Data by Country [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] Stockholm International Peace Research Institute (англ.)
  3. The World Factbook - Switzerland [Архівовано 12 серпня 2015 у Wayback Machine.] Central Intelligence Agency (англ.)
  4. (нім.) Офіційний вебсайт Збройних сил Швейцарії [Архівовано 13 березня 2012 у Wayback Machine.]
  5. а б (англ.) The New Swiss Military Capability [Архівовано 19 січня 2015 у Wayback Machine.], The Foreign Affairs, квітень 1962
  6. (англ.) Greentree, David. Napoleon's Swiss Troops. London: Osprey Pub, 2014.
  7. (рос.) Акт щодо визнання та гарантії постійного нейтралітету Швейцарії та недоторканності її території, (Париж, 8 (20) листопада 1815 р.) [Архівовано 19 січня 2015 у Wayback Machine.]
  8. (англ.) Jane's Switzerland Data
  9. (англ.) Switzerland guns: Living with firearms the Swiss way [Архівовано 1 березня 2015 у Wayback Machine.], BBC News, 10 лютого 2013
  10. З життя європейців: швейцарська армія [Архівовано 29 грудня 2014 у Wayback Machine.], Українська правда, 10 червня 2014
  11. (англ.) The Swiss Army has seen its numbers and strength dwindle over the past several decades [Архівовано 19 січня 2015 у Wayback Machine.]
  12. Швейцарська модель. Архів оригіналу за 19 січня 2015. Процитовано 19 січня 2015.

Посилання

ред.