Вікіпедія

Шарль Гунтцігер

Шарль Леон Клеман Гунцігер — французький генерал часів Першої та Другої світових воєн. Як генерал армії, він підписав перемир'я 22 липня 1940 року в Комп'єнському лісі. Він був призначений головнокомандувачем сухопутних військ режиму Віші, а також був військовим міністром. Загинув в авіакатастрофі.

Шарль Гунтцігер
фр. Charles Huntziger[1]
1941
Ім'я при народженніфр. Charles Léon Clément Huntziger[2]
Народився25 червня 1880(1880-06-25)[3][4]
Леневан, Фіністер, Франція[1]
Помер12 листопада 1941(1941-11-12)[1] (61 рік)
Брео-е-Салагосс, Гар, Франція[1]
·авіакатастрофа[1]
ПохованняЦвинтар Пассі
Країна Франція[1]
Діяльністьвійськовослужбовець, політик
Alma materОсоблива військова школа Сен-Сір і ліцей Людовика Великого
Знання мовфранцузька[1]
УчасникПерша світова війна і Друга світова війна[1]
Роки активності1898 — 1941
ПосадаВоєнний міністр Франціїd[1]
Військове званняАрмійський генерал[1]
БатькоLéon Jacques Huntzigerd
Нагороди
Воєнний хрест 1914–1918 великий офіцер ордена Почесного легіону
Орден Франциски

Біографія

ред.

Шарль Леон Клеман Гунцігер народився 25 липня 1880 року в родині ельзасців, яка поселилася в Бретані під час пруської анексії Ельзасу 1871 року. У 1900 році закінчив військову школу Сен-Сір[5][6]. Обрав службу в колоніальній піхоті. Під час Першої світової війни служив на Салоніцькому фронті. Він очолював оперативний відділ у штабі експедиційних сил союзників. У 1918 році брав участь у розробці плану наступу генерала Франше д'Еспере проти німецько-болгарських військ у Сербії та в підписанні Солунського перемир'я між союзниками та Болгарією.

У 1924 році він був направлений до Китаю командиром окупаційного корпусу в Тяньцзіні.

У 1933 році призначений старшим командувачем левантськими військами. Потім він взяв участь у переговорах щодо приєднання до Туреччини санджаку Александретта, який тоді був частиною Сирії під французьким мандатом. У 1938 році увійшов до Вищої військової ради.

Удостоєний кавалера ордена Почесного легіону в 1915 році, він був зведений до великого офіцера ордена 30 липня 1937 року[7].

Друга світова війна

ред.
 
Генерал Шарль Гунтцігер підписує перемир'я 22 липня 1940 року від імені Франції у вагоні перемир'я на галявині Ретонд у лісі Комп'єнь.
 
Прибуття до Риму французької делегації для переговорів про припинення вогню з Італією. Видно генерала Чарльза Гунтцігера (у центрі, віддає честь), посла Леона Ноеля (позаду нього, у капелюсі), віце-адмірала Моріса Лелюка (перший ліворуч)

У травні-липні 1940 року протягом двох місяців німецького наступу на Францію, він командував 2-ою арміїєю, потім 4-ою групою армій в Арденнах. 13 травня 1940 року німці прорвали оборону його армії під Седаном[8].

Він очолював французьку делегацію, відповідальну за підписання перемир'я з Німеччиною 22 липня 1940 на поляні Ретонд поблизу Комп'єня, а потім делегацію, що відповідала за підписання перемир'я з Італією 24 липня 1940 поблизу Риму. Потім він працював у Німецькій комісії з перемир'я у Вісбадені.

 
Фотопортрет Шарля Гунтціґера, опублікований у газеті L'Ouest-Éclair (№ 16152) 17 лютого 1941 року, під час формування уряду Франсуа Дарлана.

Після підписання мирних угод був головнокомандувачем сухопутних військ. Він був призначений військовим міністром 6 вересня 1940 року. 3 жовтня наступного року він був одним із підписантів закону про статус євреїв, який значно обмежив права євреїв. 13 грудня1940 він затверджений на своїй посаді в другому уряді П'єра-Етьєна Фландена, а потім знову затверджений 11 квітня 1941 в уряді адмірала Франсуа Дарлана.

Смерть

ред.

Гунтцігер загинув 11 листопада 1941 року в авіакатастрофі під час повернення з інспекційної місії в Північній Африці. Літак Potez 662 розбився в тумані[9] у Севеннах[10] , за кілометр на північний захід від перевалу Міньє у північно-західній частині території муніципалітету Брео-е-Салагосс[11], на висоті 1214 метрів над рівнем моря. Ще шестеро людей загинули в цій аварії. Його похорон відбувся 15 листопада в церкві Сен-Луї де Віші.

Канцлер Третього Рейху Гітлер надіслав телеграму співчуття маршалу Петену: « Прийміть, пане маршал, мої щирі співчуття з приводу трагічної смерті генерала Ганцігера та його офіцерів»

У вересня 1942 року в присутності військового міністра було урочисто відкрито пам'ятник, встановлений на місці аварії[12].

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Departmental archives of Finistère
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ база даних Léonore — ministère de la Culture.
  5. ↑ Lormier, Dominique (2005). Comme des lions (фр.). Paris: Calmann-Lévy. с. 316. ISBN 2-7021-3445-9. OCLC 70054088. Процитовано 30 квітня 2021. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  6. ↑ Huntziger (Charles Léon Clément) | 1913—1919 Nos Ans Criés — COMITE DE L'HISTOIRE DU LYCEE CLEMENCEAU DE NANTES nosanscries.fr nosanscries. www.nosanscries.fr. Процитовано 29 серпня 2021.
  7. ↑ Notice de la base Leonore : Charles Léon Clément Huntziger (cote LH/1327/5). le site des archives nationales. Процитовано 11 septembre 2014..
  8. ↑ (англ.) William L. Shirer, The Collapse of the Third Republic, Simon and Shuster, 1969
  9. ↑ La stèle que les Cévennes veulent oublier. midilibre.fr. Процитовано 16 septembre 2014..
  10. ↑ Potez 662 Charles Huntziger (site du crash). aerosteles.net. Aérostèles, lieux de mémoire aéronautique. Процитовано 11 novembre 2018..
  11. ↑ Limites communales de Dourbies (zone entourée d’une ligne orange). openstreetmap.org. Процитовано 11 novembre 2018..
  12. ↑ 44° пн. ш. 4° сх. д. / 44.061263° пн. ш. 3.536335° сх. д. / 44.061263; 3.536335

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шарль_Гунтцігер&oldid=43603658