Карл-Фердинанд д'Артуа

французький політик

Шарль (Карл)-Фердинанд, герцог Беррійський (24 січня 1778 Версаль — 14 лютого 1820, Париж) — французький принц з династії Бурбонів, другий син графа Карла д'Артуа (майбутнього короля Карла X) та Марії-Терези Савойської.

Шарль-Фердинанд д'Артуа
Charles-Ferdinand d'Artois
Danloux - Charles Ferdinand d'Artois (1778-1820), duc de Berry.jpg
Шарль-Фердинанд д'Артуа на портреті пензля Анрі П'єра Данлу, близько 1796
Народився 24 січня 1778(1778-01-24)
Версаль
Помер 14 лютого 1820(1820-02-14) (42 роки)
Париж, Франція
·Різана рана
Поховання Абатство Сен-Дені
Країна Flag of the Kingdom of France (1814-1830).svg Франція
Діяльність політик
Знання мов французька[1]
Magnum opus A catalogue of the matchless collection of Dutch and Flemish pictures of his late royal highness the Duke de Berri, which formed the celebrated cabinet of l'Elysée Bourbon, Christie's, 1834d
Титул герцог Беррійський
Посада пер Франції[d] і Grand prior of Franced
Військове звання генерал-полковник[d]
Рід Бурбони
Батько Карл X
Мати Марія Тереза Савойська
Брати, сестри Sophie d'Artoisd і Людовик XIX
У шлюбі з Марія Кароліна Бурбон-Сицилійська
Діти Від першого шлюбу:
Шарлотта, Луїза
Від другого шлюбу:
Луїза Єлизавета, Людвіг, Луїза-Марія, Генріх
Поза шлюбом:
Шарль, Фердинанд
Автограф Undated signature of Charles Ferdinand d'Artois, Duke of Berry.JPG
Нагороди Орден Золотого руна
Орден Святого Духа
Орден Почесного легіону
Arms of Charles dArtois.svg

БіографіяРедагувати

Народився 24 січня 1778 у Версалі. Виховувався разом зі старшим братом герцогом Ангулемським.

З 1789 в еміграції у Турині.

З 1792 по 1797 служив в армії принца Конде, а потім — в російській.

З 1801 жив у Великій Британії — то в Лондоні, то в Шотландії; вступив у морганатичний шлюб з молодою англійкою. Від цього шлюбу, не визнаного королем Людовиком XVIII, герцог Беррійський мав двох дочок, які згодом вийшли заміж за маркіза де Шаретт та принца де Фосіньї.

Повернувся до Франції під час Реставрації Бурбонів.

У 1815 після отримання звісток про втечу Наполеона з острова Ельби та висадці його у Франції, герцог Беррійський був призначений головнокомандувачем французької армії та паризького гарнізону. У міру просування Наполеона до Парижу війська переходили на бік імператора, і герцог був змушений залишити Францію. Під час Ста днів перебував у Генті.

 
Марія Кароліна Неаполітанська

16 квітня 1816 поєднався шлюбом з Марією-Кароліною Неаполітанською, дочкою короля Обох Сицилій Франциска I.

13 лютого 1820 при виході з оперного театру, супроводжуючи дружину з опери до екіпажу, був смертельно поранений робітником Луї Лувелем (ножова рана) та помер наступного дня.

Похований у базиліці Сен-Дені.

Після вбивства герцога Беррійського, який залишив лише дочка Луїзу (18191864; згодом дружина герцога Карла III Пармского), як розраховував Лувель, старша лінія династії Бурбонів здавалася приреченою на вимирання. Однак 29 вересня 1820 герцогиня-вдова народила посмертного сина, Генріха, герцога Бордоського, згодом відомого як граф де Шамбор та який претендував на французький престол у 1830 і 1873.

Герцог Беррійський мав також кілька коханок та позашлюбних дітей. Зокрема, два позашлюбних сина, як і законний син Генріх, народилися після його смерті.

НагородиРедагувати

ГенеалогіяРедагувати

Людовик XV
 
 
Марія Лещинська
 
 
Август III Фрідріх
 
 
Марія Йозефа Австрійська
 
 
Карл Еммануїл III
 
 
Поліксена Гессен-Рейнфельс-Ротенбурзька
 
 
Філіп V
 
 
Ізабелла Фарнезе
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Людовік Дофін
 
 
 
 
 
 
Марія Йозефа Саксонська
 
 
 
 
 
 
Віктор Амадей III
 
 
 
 
 
 
Марія Антонія Іспанська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл X
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Тереза Савойська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Шарль-Фердинанд
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЛітератураРедагувати

  • F. R. de Chateaubriand. Mémoires touchant la vie et la mort du Duc de Berry. — 1820.
  • Michel Popoff et préface d'Hervé Pinoteau, Armorial de l'ordre du Saint-Esprit: d'après l'œuvre du père Anselme et ses continuateurs, Paris, Le Léopard d'or,‎ 1996, 204 p. ISBN 2-86377-140-X
  • Christophe Brun, Descendance inédite du duc de Berry: documents et commentaires, Paris, L'Intermédiaire des chercheurs et curieux, 1998, ISBN 2-908003-06-6

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати