Шаньдун

Провінція на сході Китаю

Шаньдун (кит. трад. 山東, спр. 山东, піньїнь: Shandong, МФА: [ʂán tʊ́ŋ], схід гір) — провінція на сході Китаю. Столиця — місто Цзінань (місто на півдні річки Цзі), найбільший порт — Циндао. Населення — 91,800 млн (дані на 2004 р.) Площа 156700 км². Узбережжя Жовтого Моря в провінції — 3000 км.

Шаньдун

山东, Shāndōng

столиця Цзінань
Найбільше місто Цзінань
Країна КНР КНР
Межує з: сусідні адмінодиниці
Хебей, Хенань, Аньхой, Цзянсу ?
Населення
 - повне 91,800 млн (2 місце)
 - густота 586 (14 місце)
Площа
 - повна 156 700 км²
Висота
 - максимальна 1545 м
(Тайшань)
Часовий пояс UTC+8
ВВП 1,55 трлн юанів
Губернатор Li Ganjied і Zhou Naixiangd
Вебсайт sd.gov.cn
Код ISO 3166-2 CN-SD

Мапа
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Шаньдун

Історія ред.

Вперше топонім «Шаньдун» з'явився за часів чжурчженської імперії Цзінь, коли в 1142 році були утворені «Східна провінція Шаньдун» (山东 东路, адміністративний центр — Цінчжоу) і «Західна провінція Шаньдун» (山东 西路, адміністративний центр — Дунпін[ru]).

Об'єднана провінція Шаньдун вперше з'явилася лише за часів імперії Мін; в той час до її складу входив і Ляодунський півострів. Після маньчжурського завоювання Китаю ці землі опинилися в складі імперії Цін, і провінція, втративши Ляодун, набула майже сучасного вигляду кордонів.

В середині XX століття, коли після капітуляції Японії в Китаї розгорнулася повномасштабна громадянська війна, гірські райони Шаньдуна були одними з основних баз китайських комуністів. Повністю гомінданівські війська були вигнані з Шаньдуна до червня 1949 року. Створений комуністами під час партизанської боротьби Шаньсі-Хебей-Шаньдун-Хенаньський звільнений район став основою утвореного в серпні 1949 року Спеціального району Ханьдань, і тому частина земель, що входили до війни до складу провінції Шаньдун, перейшла до складу провінції Хебей.

Після утворення КНР новою владою була створена в центрі країни провінція Пін'юань, проте вже в 1952 році вона була розформована, і її східні землі були приєднані до провінції Шаньдун. В цьому році був змінений кордон між провінціями Шаньдун і Хебей, і з того часу провінція набула сучасних меж. Крім того після утворення КНР до складу провінції Шаньдун були включені Сюйчжоу і Ляньюньган, проте в 1953 році була утворена провінція Цзянсу, і ці землі були передані в її склад.

У 2019 році міський округ Лайу був приєднаний до Цзінаню; його район Гайчен зберіг назву, а район Лайчен став районом Лайу[ru].

Адміністративний поділ ред.

Карта # Українська назва Китайська назва Піньінь
  Міста субпровінційного значення
1 Цзінань 济南市 Jǐnán Shì
2 Циндао 青岛市 Qīngdǎo Shì
Міські округи
3 Біньчжоу 滨州市 Bīnzhōu Shì
4 Дечжоу 德州市 Dézhōu Shì
5 Дун'їн 东营市 Dōngyíng Shì
6 Хецзе 菏泽市 Hézé Shì
7 Цзінін 济宁市 Jìníng Shì
8 Цзибо 淄博市 Zībó Shì
9 Ляочен 聊城市 Liáochéng Shì
10 Ліньї 临沂市 Línyí Shì
11 Жичжао 日照市 Rìzhào Shì
12 Тайань 泰安市 Tài'ān Shì
13 Вейфан 潍坊市 Wéifāng Shì
14 Вейхай 威海市 Wēihǎi Shì
15 Яньтай 烟台市 Yāntái Shì
16 Цзаочжуан 枣庄市 Zǎozhuāng Shì

Економіка ред.

Культура ред.

Територія провінції Шаньдунь була місцем розвитку декількох неолітичних культур, які отнимали назви за місцями їх відкриття у регіоні: Хоулі 后李 (6500-5500 до н. е.), Бейісінь 北辛 (5300–4100 до н. е.), Давенькоу 大汶口 (4100–2600 до н. е.). Найвідоміша та трохи пізніша, Луншань 龙山 (3000–2000 BCE) була віднайдена у 1928 році, 25 км від Цзінані.[1] Культура Луншань було змінено культурою Юеши[en] 岳石, 1900—1500 до н. е., яка зрештом була інтегрована до культури Шан.

Шаньдуньське місто Цюйфу — місце народження Конфуція; Шоуцюй біля Цюйфу — місце народження легендарного Жовтого імператора.

Через виняткове культурне значення регіону, німецький вплив у Шаньдуні наприкінці 19 ст. (див. Цзяочжоу) спричинив сплеск анти-західних настроїв серед китайського населення.

У м. Гаотань народився сучасний китайський художник Лі Кучань (1899—1983).

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 липня 2015. Процитовано 13 липня 2015. 
  2. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання ред.