Чиялицька культура (башк. Сейәлек мәҙәниәте) — археологічна культура на Південному Уралі епохи Середньовіччя X—XIV століть.

Топоніміка ред.

Назва культури походить від назви поселення біля села Чиялек Республіки Татарстан над річкою Сюнь.

Характеристика ред.

Поширення Чиялицької культури охоплює територію між річками Шешма і Зай (притоки Ками) з заходу і до річки Тобол на сході. У Республіці Башкортостан поширена в басейні річок Ік, Сюнь, Біла, Дьома, Ай.

Представлена Азметьєвським, Дербешкинським, Такталачуцьким могильниками. На території сучасної Республіки Башкортостан — Абдуллинське городище, Бакалинські кургани, Горновський археологічний комплекс, Каранаєвські кургани, Кушулевський могильник, Мрясимовські кургани, Нижньохозятовський скарб, Синташтамацькі кургани, Турналинське городище.

Представники культури жили в дерев'яних будинках, напівземлянках, юртах. Вогнища в будинках містилися в різних місцях, а в юртах — в центрі. Житла були літні (юрти, курені, каркасно-стовпові споруди) і зимові[1].

У розкопках знайдена кераміка: посудини з домішкою піску, прикраси орнаментом. Померлих ховали в неглибоких, близько 1,3 м, похованнях. У головах залишали глиняні посудини, кістки тварин. Чоловічі поховання поклажі наконечники стріл, шаблі, стремена, вудила, тесла, серпи, коси. В жіночі і дитячі — прикраси, золотоординські монети періоду правління ханів Узбека і Джанібека. Носіями культури були місцеві напівкочові угорські племена[2].

З середини XIV століття лісостепове населення культури піддавалося тиску переселенців степових тюркомовних кочівників Волго-Уральської степової смуги. Після проникнення на їх територію тюркських племен, населення, що прийняло іслам, стало основою в етногенезі башкирів і татар.

Залишені в похованнях предмети свідчать про те, що в комплексі озброєння чиялицьких племен переважала легкоозброєна кіннота.

Наука ред.

Дослідженнями Чиялицької культури займалися вчені Т.К. Ютіна, Г.М. Гарустович, В.О. Іванов, Козаков, Мажитов, Н.Л. Решетніков, П.М. Старостін та ін.

Література ред.

  • История башкирского народа : в 7 т. / гл. ред. М. М. Кульшарипов ; Институт истории, языка и литературы УНЦ РАН. Уфа.: изд. Гилем, 2012. — 400 с.: ил. — ISBN 978-5-02-037008-1. т. 2. — 2012. — ISBN 978-5-91608-100-8
  • Иванов В. А. Путями степных кочевий. Уфа, Башкнижиздат, 1984, С. 38—58.
  • Васюткин С. М. Некоторые спорные вопросы археологии Башкирии. СА, № 1, 1968, с. 69—71; Археологическая карта Башкирии. М., 1976, с. 31, 32.
  • Мажитов Н. А. Новые материалы о ранней истории башкир. Уфа, АЭБ, Т.2, 1964б, с. 104—108; 1968, с. 69, 70.
  • Матвеева Г. И., 1968а, 1975; Мажитов Н. А. Южный Урал в VII—XIV вв. Москва, 1977, с. 60—74.
  • Мажитов Н. А. Южный Урал в VII—XIV вв. М., 1977, с. 63, 73, 74, табл. XXI, XXII.
  • Мажитов Н. А. Южный Урал в VII—XIV вв. М., 1977, с. 17, 19.
  • Памятники археологии Краснокамского района Башкирской АССР. Каталог. Уфа, 1987. 107 с. (коллектив авторов).
  • Исследования памятников на р. Белой // АО — 1986 г. М., 1988. С. 166 (в соавторстве с М. Ф. Обыденновым).

Посилання ред.

Примітки ред.