Червоне сонце (фільм)

«Червоне сонце» (фр. Soleil rouge, англ. Red Sun, італ. Sole rosso) — спагетті-вестерн 1971 року режисера Теренса Янга. У ролях Чарльз Бронсон, Тосіро Міфуне, Ален Делон, Урсула Андресс та інші. Фільм був знятий за сценарієм Денна Барта Петтклерка, Вільяма Робертса та Лоуренса Романа, за сюжетом Леїрда Кьоніга. Прем'єра у США 9 червня 1972 року.

«Червоне сонце» (1971)Picto infobox cinema.png
фр. Soleil rouge
Red sun movieposter.jpg
Жанр вестерн[d][1][2], бойовик і трилер
Режисер Теренс Янг
Продюсер Роберт Дорфманн
Тед Річмонд
Сценарист Laird Koenigd, Lawrence Romand, Denne Bart Petitclercd[3] і Вільям Робертсd[3]
У головних
ролях
Чарльз Бронсон
Урсула Андресс
Тосіро Міфуне
Ален Делон
Капучіне
Оператор Анрі Алекан
Композитор Моріс Жарр
Монтаж Джоні Дуайр
Кінокомпанія Les Films Corona
Oceania Produzioni Internazionali Cinematografiche
Producciones Balcázar S.A.
Дистриб'ютор Les Films Corona (France)
National General Pictures (US)
Тривалість 112 хвилин
Мова Англійська[4]
Країна США
Франція
Італія
Іспанія
Soleil Rouge. British Film Institute. London. Архів оригіналу за 5 лютого 2009. Процитовано 11 листопада 2012. 
Рік 1971
Дата виходу 15 вересня 1971 (Франція)
26 жовтня 1971 (Італія)
20 грудня 1971 (Іспанія)
9 червня 1972 (США)
IMDb ID 0067770

СюжетРедагувати

1871 рік. Японський самурай Курода Дзюба (Тосіро Міфуне) у складі дипломатичної місії, очолюваної правителем японської провінції Бідзен, прибуває на західне узбережжя США. Посол везе у подарунок американському президенту від свого імператора цінний церемоніальний меч — таті, інкрустований чистим золотом. По дорозі на поїзд робить напад банда очолювана Гошем (Ален Делон). Крім грошей, Гош забирає і меч. Голова японської місії дає наказ Куроді протягом 7 днів повернути реліквію.

Курода спільно з колишнім бандитом Лінком Стюартом (Чарльз Бронсон), «кинутим» Гошем після вдалого пограбування поїзда, відправляються шукати останнього. Якщо самурай не встигне знайти його до певного терміну, йому доведеться зробити харакірі. На початку своєї місії він мав намір відразу ж убити Гоша, але йому довелося дати слово, що у Лінка буде день на те, щоб змусити того показати йому місце схованки з грошима, з якого Лінку належить частина награбованого.

Коли Курода і Лінк добираються до обумовленого місця зустрічі з Гошем, їм доводиться разом відбиватись від нападу індіанців-команчів. Після всіх сутичок Курода по знаку Лінка намагається вбити вже пораненого в руку Гоша, але той швидко розгортається та стріляє в самурая. Побачивши це, Лінк моментально вирішує помститися за друга та вбиває Гоша.

Пообіцявши вмираючому Куроді, що поверне меч послу, він відвозить подружку Гоша, Крістіну (Урсула Андресс), яка послужила для Гоша приманкою. Після того, як він відвіз її назад в будинок розпусти, Лінк під'їжджає до поїзда, на якому, як і було домовлено, їде посол, щоб дізнатися, як закінчилась місія. Останній кадр фільму — золотий меч-таті висить на телеграфних проводах перед поїздом, яскраво виблискуючи в променях полуденного сонця…

У роляхРедагувати

Цікаві фактиРедагувати

Проект з Тосіро Міфуне був оголошений у 1968 році. З першу у фільмі мав з'явитись Клінт Іствуд, але він був замінений на Чарльза Бронсона.[5]

Бронсон в цей час був надзвичайно популярним у Японії, в результаті «Червоне солнце» встановив рекорд відвідуваності кінотеатрів у Токіо, протримавшись рекордні 35 тижнів на першому місці за кількістю глядачів.[6]

Чарльз Бронсон знявся у стрічці «Чудова сімка» - американському рімейку японського фільму "Семи самураїв", в якому знімався Тосіро Міфуне. Кінорежисер Джон Лендіс зіграв епізодичну роль підручного, вбитого персонажем Міфуне, але не був вказаний у титрах.

Урсула Андресс та Ентоні Доусон вже працювали разом із режисером Теренсом Янгом у першій стрічці про Джеймса Бонда «Доктор Ноу»

ПосиланняРедагувати

  1. http://www.imdb.com/title/tt0067770/
  2. http://www.filmaffinity.com/es/film600149.html
  3. а б ČSFD — 2001.
  4. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Red Sun (1971) не вказано текст
  5. Tate Case Chatter Goes On--and On. Los Angeles Times. 22 вересня 1969. с. e19. 
  6. Michael R. Pitts (1999). Charles Bronson: the 95 films and the 156 television appearances. McFarland & Co. с. 211. Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 26 червня 2020. 

ПосиланняРедагувати