Часовников Ілля Артемович

український краєзнавець, історик, музейник

Часовников Ілля Артемович (1887(1887), Миколаїв — 1954) — український краєзнавець, історик, музейник.

Часовников Ілля Артемович
Народився 1887
Миколаїв, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 1954
Діяльність музеєзнавець
Alma mater Історико-філологічний факультет Київського університету[d] (1911)
Заклад Глухівська чоловіча гімназія

Біографія ред.

Закінчив у 1911 році історично-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира з дипломом 2-го ступеня. З 1911 по 1925 роки працював у м. Глухів Полтавської губернії у Глухівській чоловічій гімназії з 1912 до 1917 року. У 1920 році завідував Глухівським музеєм старовини і мистецтва. Звідти переїхав у Артемівськ, дружина була дочкою відомого лікаря С. Х. Марутаєва.

Від 1925 до 1938 р. працював у Бахмутському (Артемівському) окружному краєзнавчому музеї, і за його діяльності значно поповнились основні та допоміжні фонди, розширилися музейні експозиції. Основна увага музею фокусувалася на висвітленні історії промислового розвитку краю, зокрема наприкінці 1920-х у ньому діяли гірничо-промисловий, хімічно-промисловий, металургійний, природничий, сільськогосподарський, антирелігійний відділи. Про активну діяльність цієї установи свідчать такі дані: на 1928 р. у фондах налічувалися 4235 експонатів, з них 1656 були представлені в експозиції, наукова бібліотека укомплектована 1013 примірниками книг.

Джерела ред.

  • Дьяконова Евгения. Музей в звоннице полуразрушенного собора / Газета «Вперед» от 23 февраля 2011 года.
  • Дмитренко Наталія. Щоб пам'ятали… (Трагічні долі провінційних музейників Північного Українського Лівобережжя 20–30-років ХХ ст.) / Наталія Дмитренко // Ніжинська старовина: збірник регіональної історії та пам'яткознавства. — К. — 2010. — Вип. 10 (13) — С. 157—164.
  • Принь М. О. Становлення музейної справи та памяткоохоронної роботи в Бахмутському повіті, районі, окрузі в 1920-х — на початку 1930-х років / М. О. Принь // Праці Центру пам'яткознавства. — Київ, 2012. — Вип. 22. — C. 175—185.