Чакарера
Чакарера (ісп. chacarera, «селянка») — це аргентинський народний танець і музика. Через народну музику танцю аргентинці протиставляють чакареру космополітичному танго. Один з найпоширеніших в Аргентині танців на вечірках, нарівні з самбою, гато та ескондідо.[1]
| Танець | |
|---|---|
 Мілонга у театрі Montownia, Варшава | |
| Чакарера | |
| розмір | ¾ |
| походження | Аргентина |
Історія
ред.Вважається, що танець походить з барокової хореографії пантомімічних танців «про справи сердечні», таких як сарабанда, яку танцювали у європейських салонах у XVI–XVII ст., а в Америці поширилася починаючи з Перу. Згадки про чакареру у письмових документах з'являються лише у кінці XIX століття, наприклад, що у провінції Тукуман її танцюють з 1850 року. Серед інших згадок такі:
- Французький мандрівник Паяр у своїй хроніці «Мандрівки на півдні провінції Буенос-Айреса» (1885) згадує, що бачив, як чакареру танцювали у продуктовому магазині в провінції (тепер партідо Тапальк).
- Хоакін Гонзалес у творі «Мої гори» описує свято врожаю в кінці року, яке селяни закінчували танцями, найчастіше чакарерою.
- У 1909 році газета аргентинської провінції Тукуман у хроніці танців карнавалу пише, що ґато і чакареру танцювали без тієї витонченості, яка цим народним танцям властива.
- У 1912 році газета «El Orden» тієї ж провінціє описує місцеве свято «Yerba Buena», яке закінчилося типовим танцем чакарера.[2]
Усна традиція називає місцем походження чакарери провінцію Сантьяго-дель-Естеро. Там з'являються перші вірші до чакарери, написані на рідній для місцевості мові кечуа.
Висновки про розвиток чакарери можна робити лише з появою звукозапису. Репертуар чакарери можна прослідковувати від першого запису, зробленого Андресом Часаррета у 1911 році[3], але сучасний стиль кристалізувався у записах фолк-гурту 1950-х років Los Hermanos Abalos[4], і зараз він поширений по всій Аргентині з відмінними варіантами у Сантьяго-дель-Естеро і Сальті.
Музика
ред.Сучасна чакарера — це, зазвичай, затихаючі мінорні мелодії в межах октави, вони здебільшого покладаються на тонічний і домінантний акомпанемент. Вона біритмічна, музична основа має такт ¾, а мелодія — 6/8. Темп швидкий.
Танець складається зі своєрідних куплетів та інструментальної інтерлюдії між ними і у вступі. Сучасні музиканти грають чакареру соло або невеликими ансамблями з вокалом, гітарою, скрипкою та великим барабаном (може бути також арфа чи акордеон).
Хореографія
ред.Чакарера — парний танець, що зазнав впливу контрадансу і схожий до багатьох ібероамериканських танців, у тому числі чилійської квеки та перуанської марінери[5]. Танцюється без дотиків один до одного. Партнер кружляє навколо своєї партнерки, принаджуючи її притупуванням ноги (запатео), змахами хусточки та «коронацією» і широкими обіймами наприкінці.
В основі хореографії — спеціальна фігура з поступу вперед і відходу назад. Танець складається з двох частин, і друга точно повторює першу.[2]
Фігури звичайної чакарери:
- Avance y retroceso (поступ і відхід)
- Giro (хіро, поворот)
- Vuelta entera (зміна місця партнерами)
- Zapateo y zarandeo (чоловічі і жіночі прикраси)
- Vuelta entera (зміна місця партнерами)
- Zapateo y zarandeo (чоловічі і жіночі прикраси)
- Media vuelta (неповна зміна місця партнерами)
- Giro y coronacion (оберт і коронація)[2]
Костюм
ред.Жіночий: шкіряні черевики на середньому каблуку, пишна спідниця зі складками, сорочка на ґудзиках з пишними рукавами і рюшами. Волосся зібране у коси.
Чоловічий: чоботи, жакет, будь-яка біла чи кольорова сорочка, пояс, широкі штани або шаровари з кишенями, шовкова хустина на шиї.
Примітки
ред.- ↑ Арнальдо Андрес Сільва. Чакарера [Архівовано 11 лютого 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б в http://www.nuevo.ru/music/music_chacarera.php. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 5 червня 2015.
- ↑ Chazarreta, Andrés. 1947 (1916). Primer álbum musical santiagueño de piezas criollas coleccionadas por Andrés A. Chazarreta. Buenos Aires: Talleres Gráficos «Garrot».
- ↑ Abalos, Adolfo. 1952. Hermanos Abalos: primer álbum para piano. Buenos Aires: Editorial de los Hermanos Abalos.
- ↑ Vega, Carlos. 1944. Panorama de la música popular Argentina. Buenos Aires: Editorial Losada.
Посилання
ред.- Гітара для чакарери (англ.)
- Argentine Folk [Архівовано 9 березня 2005 у Wayback Machine.] (ісп.)
- Folk of the North [Архівовано 8 квітня 2015 у Wayback Machine.] (ісп.)
- Структура танцю [Архівовано 28 травня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
- Національний інститут музикології імені Карлоса Веги