Церква Сент-Есташ (Париж)
Церква Сент-Есташ (фр. Église Saint-Eustache) — церква Святого Євстафія в 1-му окрузі французької столиці, поруч з колишнім Центральним ринком, нині кварталом Ле-Аль. Одна з останніх готичних церков Парижа; поєднує архітектуру готики з ренесансними формами та класичним фасадом. У храмі регулярно проходять органні концерти.
Церква Сент-Есташ | |
---|---|
48°51′48″ пн. ш. 2°20′42″ сх. д. / 48.8633333333607780° пн. ш. 2.34500000002777798° сх. д.Координати: 48°51′48″ пн. ш. 2°20′42″ сх. д. / 48.8633333333607780° пн. ш. 2.34500000002777798° сх. д. | |
Тип споруди | церква[1][2] |
Розташування | Франція[1][2], Аль[2] I округ Парижа |
Початок будівництва | 1532 |
Будівельна система | Saint-Leu stoned |
Стиль | готика |
Належність | католицтво |
Єпархія | Паризька архідієцезія |
Стан | пам'ятка історії класифікованаd[1] |
Адреса | rue du Jourd (2) |
Оригінальна назва | фр. Église Saint-Eustache |
Епонім | Великомученик Євстафій Плакида |
Присвячення | Великомученик Євстафій Плакида |
Вебсайт | saint-eustache.org |
Церква Сент-Есташ у Вікісховищі |
Опис
ред.- Довжина: 105 м.
- Ширина (макс.):43,5 м.
- Висота склепіння: 33,46 м.
Історія
ред.Будівництво почалося в 1532 році за планом архітектора Лемерсьє, який взяв за приклад Собор Паризької Богоматері. Було зведено неф, північні капели і південний фасад. В XVII столітті добудовано південні капели та склепіння нави, — але вже під впливом стилю ренесанс. У XVIII столітті фасад було перебудовано за новою модою в стилі класицизму, заради чого було зруйновано перший проліт церкви з двома капелами.
Орган
ред.Знаменитий орган церкви Сент-Есташ вважається найбільшим органом Франції, що перевершує розміри органів церкви Сен-Сюльпіс та Нотр-Дам-де-Парі. Орган налічує 8 000 труб. Сучасний варіант органу був змонтований в 1989 році, під час монтажу було використано частину труб старого інструменту.
Примітки
ред.- ↑ а б в base Mérimée — ministère de la Culture, 1978.
- ↑ а б в archINFORM — 1994.
Див. також
ред.Посилання
ред.- Офіційний сайт [Архівовано 29 квітня 2011 у Wayback Machine.]