Церква Примирення (Берлін)
Церква Примирення (нім. Versöhnungskirche) — протестантська церква на Бернауерштрасе[de] в Берліні (район Мітте), зруйнована за часів холодної війни[1]. У назві йшлося про мир в душі вірян та примирення людини з Богом[2].
| Церква Примирення | |
|---|---|
 | |
| 52°32′08″ пн. ш. 13°23′30″ сх. д. / 52.53583300002777179° пн. ш. 13.39194400002777918° сх. д.Координати: 52°32′08″ пн. ш. 13°23′30″ сх. д. / 52.53583300002777179° пн. ш. 13.39194400002777918° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування |
 Німеччина, Мітте |
| Будівельна система | цегла |
| Стиль | неоготика |
| Стан | пам’ятка архітектури |
  Церква Примирення (Берлін) (Німеччина) | |
 | |
 Церква Примирення у Вікісховищі | |
Архітектура ред.
Була збудована з червоної цегли у неоготичному стилі. Висота дзвіниці сягала 75 метрів, вона мала квадратну основу, на якій було закріплено восьмикутне шатрове завершення зі шпилем та хрестом нагорі. Восьмикутним у плані був і простір храму з контрфорсами. Церква вміщувала до 1000 парафіян, які могли добре бачити вівтар де б вони не знаходились у приміщенні.
Історія ред.
Церква була побудована за проектом архітектора Готхільфа Людвіга Мьокеля у 1892 році, а у 1894 році урочисто освячена в присутності імператриці Августи Вікторії.
Під час війни церква серйозно постраждала від бомбардувань, в 1945 році вона опинилася на кордоні французького та радянського секторів Берліна, у 1950 році була відновлена і знову використовувалася для богослужінь, хоча церковна громада скоротилась на одну третину.
Споруджена в серпні 1961 року Берлінська стіна проходила по Бернауерштрассе в декількох метрах від входу до церкви. «Смуга смерті», як називали тоді територію навколо стіни[3], зробила для парафіян доступ до церкви Примирення практично недосяжним. 23 жовтня 1961 року церкву остаточно закрили, підходи до неї були перекриті. Пізніше в забороненій зоні прикордонники використовували церковну дзвіницю для розстрілу перебіжчиків[1].
28 січня 1985 року уряд НДР віддав наказ підірвати церкву. Місяць потому, 28 лютого 1985 року канцлер ФРН Гельмут Коль, виступаючи з програмною промовою, згадав про знесення церкви Примирення в контексті того, що доведеться пройти довгий і важкий шлях для подолання розколу Німеччини і Європи[1][4].
9 листопада 1989 року Берлінська стіна впала. Територію, де була церква повернули її громаді[5].
З 1975 по 2013 рік євангелічну громаду церкви Примирення очолював пастор Манфред Фішер, який після возз'єднання Німеччини активно відстоював ідею створення меморіального комплексу «Берлінська стіна»[6][7].
Частиною цього комплексу стала вибудувана на фундаменті підірваної церкви каплиця Примирення, яку урочисто відкрили 9 листопада 2000 року, через 11 років після падіння стіни[8][9].
Збережені завдяки зусиллям церковної громади твори внутрішнього оздоблення церкви Примирення можна побачити в декількох місцях. У 1993 році перед головним входом до Гефсиманської церкви була встановлена вціліла скульптура Христа, який благословляє.
Три дзвони, вівтарна картина — дерев'яний різьблений рельєф Таємна вечеря, хрести, капітелі церковних колон і інші реліквії, знайдені серед руїн, були перенесені в каплицю Примирення і на прилеглий до неї ділянку музейного комплексу «Берлінська стіна»[10].
Фрагменти фундаменту підірваної церкви відвідувачі можуть побачити через огороджені заглиблення, спеціально вмонтовані в пішохідні доріжки при зведенні комплексу[11][12].
-
Замуровані входи після зведення стіни, 1978 рік -
Вигляд церкви з повітря, 1980 рік -
Дзвони в експозиції каплиці Примирення -
Скульптура Христа, який благословляє
Примітки ред.
- ↑ а б в Андрей Горохов. Взорванная Церковь Примирения - символ раскола Германии. webcitation.org. Архів оригіналу за 28 квітня 2013.
- ↑ Мария Мартысевич. (Февраль 2010). Запад: документация и примирение. //goethe.de. Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 2013-4-29.
- ↑ Олег Горосов. Берлинская стена: полоса смерти. webcitation.org. Архів оригіналу за 2 травня 2013.
- ↑ Die Versöhnungskirche im Todesstreifen der Berliner Mauer. // kirche-versoehnung.de. Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 2013-4-29.(нім.)
- ↑ Thore Schröder. (27. Januar 2011). Hier stand die Versöhnungskirche. Архив Интернета. Процитовано 1 березня 2017.(нім.)
- ↑ Presse. // berliner-mauer-gedenkstaette.de. Архів оригіналу за 17 травня 2013. Процитовано 2017-3-1.(нім.)
- ↑ Wowereit überreicht Pfarrer Manfred Fischer Bundesverdienstkreuz - Bildtermin. // berlin.de. Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 2017-3-1.(нім.)
- ↑ Часовня примирения (PDF). // kapelle-versoehnung.de. Архів оригіналу (PDF) за 1 травня 2013. Процитовано 2017-3-1.
- ↑ Борис Кокотов. (20 июн, 2009). Kapelle die Versöhnung - Часовня Примирения. // boris-kokotov.livejournal.com. Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 2013-4-27.
- ↑ Auszüge aus der Predigt zur Einweihung der Kapelle der Versöhnung. // kapelle-versoehnung.de. Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 2013-4-29.(нім.)
- ↑ Pfarrer Fischer auf dem freigelegten Fundament. webcitation.org. Архів оригіналу за 17 травня 2013.(нім.)
- ↑ Fundamente und Untergeschoßreste der Versöhnungskirche. // stadtentwicklung.berlin.de. Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 2017-1-3.(нім.)