Харечко Тарас Іванович

Харечко Тарас Іванович
Харечко Тарас Іванович
Голова Центрального Військово Революційного Комітету Донбасу
	4 грудня 1917 — 21 квітня 1918
Голова Центрального Штабу Червоної гвардії Донецького басейну
	1 березня 1918 — 9 квітня 1918
Голова Центрального Військово Революційного Комітету Донбасу
	5 лютого 1919 — 18 березня 1919
Попередник	Васильченко Семен Пилипович
Народився	1893; Михайлівка, Таганрізька округа, Російська імперія
Помер	27 листопада 1937; Західний Сибір
Відомий як	політик
Громадянство	УРСР
Національність	українець
Політична партія	РСДРП; ВКП(б); Ліва опозиція; Троцькізм
Професія	економіст

Харечко Тарас Іванович (1893(1893) — 27 листопада 1937) — комуністичний діяч, член ВУЦВК. Лідер українських "децистів".

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Харечко.

Харечко був децистом і в зв'язку з цим надалі він був реприсований його роль як лідера робітничого руху в Донбасі в період революції 1917-1921 років повністю була стерта з історії Донбасу на заміну Харечко і Лутовинову радянське керівництво штучно нав'язав робочим Донбасу нових міфічних лідерів таких як Артем і Ворошилова. Про це говорили у своїй книзі Баландін Р. К., Миронов С.:

"... Юрій Хрисанфович Лутовінов - улюбленець луганських робітників. Його заслуги в революції і громадянській війні, як і заслуги ватажка всього шахтарського Донбасу дециста Т. І. Харечко, були приписані згодом Ворошилову."^[2]

Біографія

Народився у 1893 році в українській родині в селі Михайлівка Таганрізької округи, Область Війська Донського.

Член РСДРП(б) з 1914 року.

Після Лютневої революції Тарас поперемінно працював на різних посадах в партійних і державних структурах. Влітку-восени 1917 він був головою Бахмутського повітового комітету РСДРП (б) і головою Виконавчого комітету Бахмутського повітового Ради також він був членом член Донецько-Криворізького обласного комітету РКП (б) . 17 грудня 1917 на першій конференції ревкомів Донбасу Тараса обрали керівником Центрального Військово-Реаолюціонного Комітету Донбасу, губернського органу влади на посаді він пробув до травня 1918 року коли Донбас зайняли німці і австрійці.

На початку березня 1918 року Тараса став начальником Штабу Червоної Гвардії Донецького басейну, на цій посаді він перебував до 1 квітня 1918 року, З 20 квітня 1918 року Харечко нетривалий час був главнокомандуючім 1-й РККА.

Після заняття України частинами Червоної гвардії під час Другої радянсько-української війни в кінці 1918 року у жовтні його обрали кандидатом у члени ЦК КП(б)У, з 6 березня 1919 року до 5 квітня 1920 він був членом ЦК КП(б)У.25 жовтня він став уповноваженим ЦК РКП (б) по Криму.

З 6 березня 1919 року і до 17 березня 1920 року Тарас був членом Організаційного бюро ЦК КП (б) України і завідувачем Військовим відділом зафронтових бюро ЦК КП (б) України.

З 22 листопада 1920 року і до 21 липня 1921 року Тарас був кандидатом в члени ЦК КП (б) України. Перебував в Донбасі на партійній роботі був відповідальним секретарем Донецького губернського комітету КП (б) України. У 1921—1922 роках — завідувач Агітаційно-пропагандистським відділом ЦК КП(б)У. З 21 липня до — 9 січня 1921 році був членом ЦК КП (б) України. С14 січня 1921 до — 4 квітня 1923 був кандидатом в члени ЦК КП (б) України. З 15 січня 1921 до — 17 жовтня 1922 був членом Організаційного бюро ЦК КП (б) України.

В середині 1920-х років Тарас покинув Україну і поїхав до Ленінграда де тимчасово виконував обов'язки завідувача Петроградським відділенням Центрархіву, згодом — член колегії, завідувач Ленінградським відділенням Центрархіву^[3].

18 грудня 1927 року виключений з лав ВКП(б), залишився в Ленінграді в якому працював учителем до 1928 року поки його не заарештували.

Станом на 1935 рік жив у Астрахані, був безробітним. Заарештований за обаинуваченням у приналежності до антирадянської групи. 15 жовтня 1935 року засуджений до заслання у Західний Сибір на 3 роки^[4], в поселеннях Нарим, Камінь-на-Обі.

У 1935—1936 роках проживав в Західно сибірському краї в якому наприкінці 1926 року був заарештований і незабаром 27 листопада 1937 році його розстріляли .

Згодом розстріляний. Реабілітований у 1989 році.

Твори

Харечко Т. И. Накануне февральской революции в Донбассе // Летопись революции. — 1927. — № 4.
Харечко Т. Из истории РСДРП в Донбассе (1906—1909 гг.), 1927, М 1? стор. 143 — 198: № 3, стор. 115—150,
Харечко Т. І Іамяти организатора Красной гвардии Донбасса // Летопись революции. — 1927. — № 5-6.
Харечко Т. Социал-демократический союз горнозаводских рабочих, 1925, № 3;

Навесні 1919 року перебуваючи в Києві Харечко був редактором кількох газет в яких також друкувалися його статті

Більшовик
Комуніст
перший редактор "Диктатури Труда"^[5]

Див. також

Харченко Олександр Гнатович

Примітки

↑ https://ru.openlist.wiki/Харечко_Тарас_Иванович_(1893)
↑ Баландин Р. К., Миронов С. «Клубок» вокруг Сталина. Заговоры и борьба за власть в 1930-е годы. М.: Вече, 2003. (Сер.: Особый архив)
↑ Журнал «Отечественные архивы» № 6, 2010 г. [Архівовано 2014-07-29 у Wayback Machine.](рос.)
↑ Книга памяти жертв политических репрессий^{[недоступне посилання]}(рос.)^{[недоступне посилання з червня 2019]}
↑ Диктатура труда №10 від 27.01.1924, сторінка 3

Джерела

[1] ttps://ru.openlist.wiki/Харечко_Тарас_Иванович_(1893)

[2] Баландин Р. К., Миронов С. «Клубок» вокруг Сталина. Заговоры и борьба за власть в 1930-е годы. М.: Вече, 2003. (Сер.: Особый архив)

[3] Журнал «Отечественные архивы» № 6, 2010 г. [Архівовано 2014-07-29 у Wayback Machine.](рос.)

[4] Книга памяти жертв политических репрессий^{[недоступне посилання]}(рос.)^{[недоступне посилання з червня 2019]}

[5] Диктатура труда №10 від 27.01.1924, сторінка 3

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]