Фірлюк білохвостий

вид птахів
Фірлюк білохвостий
Mirafra 2 Gronvold, Mirafra albicauda.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Жайворонкові (Alaudidae)
Рід: Фірлюк (Mirafra)
Вид: Фірлюк білохвостий
Біноміальна назва
Mirafra albicauda
Reichenow, 1891
Ареал поширення виду
Ареал поширення виду
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Mirafra albicauda
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Mirafra albicauda
ITIS logo.svg ITIS: 561141
IUCN logo.svg МСОП: 22717013

Фірлюк білохвостий[2] (Mirafra albicauda) — вид горобцеподібних птахів родини родини жайворонкових (Alaudidae)[3]. Мешкає в Африці.

ОписРедагувати

Довжина птаха становить 13-14 см, з яких від 3,3 до 5 см припадає на хвіст. Довжина дзьоба становить 1,2-1,3 см. Виду не притаманний статевий диморфізм.

Верхня частина тіла пістрява, чорно-сіро-коричнева. Горло біле, решта нижньої частини тіла охриста. Воло і груди поцятковані коричневими плямками. Крила і хвіст коричневі, крайні стернові пера на хвості білі. Дзьоб зверху темний, знизу світліший. Лапи буруваті, очі карі.

Поширення і екологіяРедагувати

Основний ареал поширення білохвостих фірлюків знаходиться в районі Кенії, Танзанії і Уганди, охоплює також деякі райони ДР Конго. Окремі популяції білохвостих фірлюків мешкають також в Судані, Південному Судані, Ефіопії та Чаді. Вони живуть в заплавних луках навколо озер Чад, Вікторія та інших.

ПоведінкаРедагувати

Білохвості фірлюки харчуються насінням і комахами, та зеленими частинами рослин. Як і більшість жайворонків, розміщують гніздо на землі. В кладці два сірих яйця, поцяткованих темно-коричневими плямками.

ПриміткиРедагувати

  1. BirdLife International (2016). Mirafra albicauda. 
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Nicators, reedling, larks. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 12 August 2021. 

ДжерелаРедагувати

  • Rudolf Pätzold: Die Lerchen der Welt. Westarp Wissenschaften, Magdeburg 1994, ISBN 3-89432-422-8.