Вікіпедія

Фіона Гілл

Фіона Гілл (англ. Fiona Hill; нар. 1965) — англо-американський політолог. Доктор філософії (1998). Експерт Брукінгського інституту. «Le Figaro» в 2014 році назвав її «визнаним американським експертом щодо Росії». У квітні 2017 р. вона була призначена президентом США Дональдом Трампом, спеціальним помічником президента та старшим директором з питань Європи та Росії в Раді національної безпеки США[7].

Фіона Гілл
англ. Fiona Hill
Народиласяжовтень 1965 (59 років) або 1965[1]
Бішоп-Оклендd, Графство Дарем, Дарем, Англія, Велика Британія[2]
Країна США[3]
 Велика Британія[3]
Діяльністьполітолог
Галузьісторія[1], політологія[1] і зовнішня політика[1]
Alma materГарвардський університет (1998)[4][3], Гарвардський університет (1991)[3], Університет Сент-Ендрюса (1989)[5] і Московський державний лінгвістичний університет
Науковий ступіньдоктор філософії
Науковий керівникРічард Пайпс, Роман Шпорлюк і Akira Iriyed
Знання мованглійська
ЗакладБрукінґський інститут[6], Фонд Євразія і Гарвардський інститут державного управління ім. Джона Ф. Кеннеді
Посададиректор[5] і член радиd
Нагороди
Сайтbrookings.edu/experts/fiona-hill/
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гілл.

Життєпис

ред.

Народилася в 1965 році в маленькому місті на півночі Англії. Її батько був шахтарем, а мати — акушеркою і нянею. У 1989 році отримала ступінь магістра з Росії і сучасної історії в Сент-Ендрюському університеті (1989). У 1987—1988 рр. стажувалася в МЛУ в Москві. Ступінь магістра з совєтології (1991) і докторську з історії (Ph.D., 1998) отримала в Гарварді, захистивши дисертацію про історичні корені сучасної російської суспільно-політичної думки «В пошуках Великої Росії: еліти, ідеї, влада, держава і дореволюційний минуле в Новій Росії. 1991—1996».

У 1991—1999 рр. — співробітниця Школи управління імені Джона Ф. Кеннеді.

У 1999—2000 рр. — директор зі стратегічного планування Фонду Євразії в Вашингтоні.

З жовтня 2000 року — співробітниця Брукінгського інституту, нині директор Центру США та Європи і старший науковий співробітник Програми зовнішньої політики.

У 2006—2009 рр. — керівник секції щодо Росії і Євразії Національної ради з розвідки США.

Член Ради з міжнародних відносин, член опікунської ради Фонду Євразія, Міжнародного дискусійного клубу «Валдай».

В кінці 1990-х років, вийшовши заміж за американця, стала громадянкою США, до цього — британська піддана.

Володіє також французькою і російською мовами[8].

На думку Гілл, саме Росія — дореволюційна — є місцем народження ідеології тероризму[9]. Пропонувала адміністрації США призначити послом США в Росії Арнольда Шварценеггера, з яким Володимир Путін міг би розмовляти по-німецьки.

Її з Кліффордом Гедді книгу «Сибірське прокляття» (2003) вказують однією з найбільш цитованих робіт у книгах і статтях про перспективи розвитку Росії, опублікованих з початку століття (за даними 2015 року)[10], а також економічний аналіз сучасної Росії «Енергетична імперія: нафта, газ і відродження Росії».

Інша спільна з Кліффордом Гедді книга «Містер Путін: Оперативник у Кремлі» (2013) присвячена президенту Росії Володимиру Путіну. За заявою авторів, вони спробували уникнути поширених в суспільстві стереотипів і провести аналіз історичних подій, які вплинули на формування особистості політика[11]. Вони роблять висновок, що чим більше Путін просунеться до модернізації Росії, тим активніше народ вимагатиме політичної відкритості і його відставки[12]. Книга була високо оціненої критикою[13]. Оновлене 2-е видання з'явилося в 2015 році.

Свідчення у справі імпічменту Трампа

ред.

21 листопада Гілл публічно свідчила в Конгресі в справі імпічменту президента Дональда Трампа, а перед тим 14 жовтня доповідала на закритому засіданні Конгресу, стенограми яких опубліковані. Вона спростувала тезу про нібито втручання України у вибори президента США у 2016, захищала посла Марі Йованович сказавши, що звинувачення останньої у корупції з боку Юрія Луценка та Віктора Шокіна виявились неправдивими. Гілл брала участь у консультаціях з представниками Росії щодо можливого миру на Донбасі, які, як вона думає, зацікавлені, щоб Луганськ і Донецьк мали вето щодо можливості України стати в майбутньому членами НАТО і ЄС. Також при цьому спливла інформація, нібито росіяни бажали б «обміняти» Україну на Венесуелу: в разі зміни позиції США щодо України вони б відкликали з Венесуели сотні своїх військових агентів, засланих туди напередодні[14].

Автор книг

ред.
  • "The Siberian Curse: How Communist Planners Left Russia Out in the Cold, " (Brookings Institution Press, 2003; у співавторстві з Кліффордом Гедді Clifford Gaddy) (Сибірське прокляття: як комуністичні плановики заморозили Росію)
  • "Energy Empire: Oil, Gas and Russia's Revival, " (London, 2004)
  • «Mr. Putin: Operative in the Kremlin» (Brookings Institution Press, 2013; 2-е вид. 2015; у співавторстві з Кліффордом Гедді Clifford Gaddy). («Містер Путін: Оперативник у Кремлі»)

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ https://www.newyorker.com/news/our-columnists/the-extraordinary-impeachment-testimony-of-fiona-hill
  3. ↑ а б в г https://www.bostonmagazine.com/news/2017/03/02/fiona-hill-russia-trump/
  4. ↑ WorldCat — 1971.
  5. ↑ а б https://www.brookings.edu/experts/fiona-hill/
  6. ↑ https://www.gaithersburgbookfestival.org/featured_author/fiona-hill/
  7. ↑ Нова відповідальна за Росію в Білому домі: ким є Фіона Гілл?. Архів оригіналу за 17 вересня 2017. Процитовано 16 вересня 2017.
  8. ↑ Fiona Hill | Brookings Institution. Архів оригіналу за 31 липня 2016. Процитовано 16 вересня 2017.
  9. ↑ Майдан. Статті. Фиона Хилл: Корни современного терроризма лежат в дореволюционной России. Архів оригіналу за 9 серпня 2017. Процитовано 16 вересня 2017.
  10. ↑ Сибирские узлы империи — Михаил Гефтер. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 16 вересня 2017.
  11. ↑ Новая книга о Владимире Путине: цели и приоритеты российского лидера. Архів оригіналу за 4 жовтня 2017. Процитовано 16 вересня 2017.
  12. ↑ Расщепление личности Путина. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 16 вересня 2017.
  13. ↑ В поисках Владимира Путина|Россия|ИноСМИ — Все, что достойно перевода[недоступне посилання з травня 2019]
  14. ↑ Максим Каменєв. «Росіяни давали зрозуміти, що хочуть обміняти Венесуелу на Україну», — про що свідчила в Конгресі дипломатка Фіона Гілл//Громадське, 21 листопада, 2019. Архів оригіналу за 22 листопада 2019. Процитовано 23 листопада 2019.

Посилання

ред.
 
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Фіона Гілл
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фіона_Гілл&oldid=40034166