Фульк II Добрий

	Фульк II Добрий; брет. Foulk II Anjev
	Файл:Значення не задано
ПрапорПрапор	Граф Анжуйський
942 — 960
Попередник:	Фульк I Рудий
Наступник:	Жоффруа I Грізгонель
Прапор	Герцог Бретані
958 — 960
Попередник:	Дрого Бретонський
Наступник:	Гоель I Бретонський
Прапор	Граф Нанта
958 — 960
Наступник:	Гоель I Бретонський
Народження:	906; Тур
Смерть:	960; Тур
Рід:	Інґельґерінги
Батько:	Фульк I Рудий
Мати:	Росцілла де Лош
Шлюб:	Ґерберґа; Аделаїда (вдова Алена II Крива Борода)
Діти:	Жоффруа I Ґрізґонель; Аделаїда Анжуйська; Ґі; Адель де Векс; Бушар Поважний; Юмбер (Гумберт) Ловчий; Дроґон

Фульк II (або Фулько) Анжуйський, на прізвисько Добрий (брет. Foulk II Anjev; 906 — 960, Тур) — граф Нанта, граф Анжуйський з 942 по 960 роки. Походив з роду Інгельгерінгів і був сином Фулька I Рудого та Росцілли де Лош^[1].

Життєпис

Фульк II народився у 905 році^[2]. Вперше згадується у грамоті свого батька 929 року разом зі своєю матір'ю і братом Гі. Його підпис стоїть під грамотою батька у серпні 941 року, ймовірно, незабаром після цієї дати він змінив батька. На початку в союзі з Робертінами виступав проти графів Блуа, але смерть Алена II Крива Борода, герцога Бретані, у 952 році змусила переглянути союзи. Фульк перейшов на бік Тібальдінів, сім'ї дружини Алена II Крива Борода, і взяв під свій контроль графство Нант від імені Дроґона, сина Алена II. Останній помер у 958 році за неясних обставин, і мешканці Нанта, звинувативши Фулька у його вбивстві, підняли повстання і обрали собі в графи незаконнонародженого сина Алена на ім'я Гоель I.

Фульк поступився Сомюром графу Блуа Тібо I. Згадується, що його наступникам вдалося повернути собі Сомюр тільки приблизно століття по тому. У графа Пуатьє Гійома III Фульк забрав Мерон.

В останній раз Фульк II згадується у вересні 958 року під час зборів, на яких зібралися графи Блуа, Анжу і очільники бретонців. У вересні 960 року його син уже згадується як граф Анжуйський. Таким чином, Фульк II помер у проміжку між двома цими датами^[3].

Фульк Добрий згадується в «Хроніці подвигів графів Анжуйських», написаній між 1100 і 1140 роками анженським монахом, на прохання Фулька Ле Решена. Наступником Фулька II став його 20-річний син Жоффруа I Ґрізґонель^[1].

Сім'я і діти

Його першою дружиною була Герберга, яка померла до 952 року. Про її походження не збереглося жодних свідчень^[4]. У Фулька та Герберги були діти:

Графство Анжуйське

Жоффруа I Грізгонель (пом.987) — граф Анжуйський, одружився з Аделаїдою Вермандуа, дочкою Роберта I^[1];
Ґі (пом.994) — єпископ де Пюї-ан-Веле^[1];
Аделаїда Анжуйська (Бланш) (945/950 — 1010/1026), була чотири рази заміжня^[1]:
- 1-й шлюб: (з 967) Етьєн де Бриуд — віконт Жеводанський;
- 2-й шлюб: (з бл. 975) Раймунд (V) (пом. 978) — граф Тулузький;
- 3-й шлюб: (з 982) Людовик V (пом. 987) — король Франції, незабаром шлюб був розірваний;
- 4-й шлюб: (з 987) Гійом I (пом.993) — маркіз Провансу;
ймовірно, Адель — дружина Готьє I, графа Вексу, Валуа та Ам'єну.

Деякі джерела також приписують Фульку II наступних дітей:

Дрогон (або Дре) — єпископ Пюї, після свого брата, однак, в списку єпископів Пюї у X столітті не згадується єпископа з таким ім'ям. Його присутність в родоводів, ймовірно, сталася через плутанину з Дроґоном Бретонським, зятем Фулька II.
Юмбер (Гумберт) Ловчий — однак, про його існування не згадується у жодному документі^[1];
Бушар Поважний (пом.1005/1007) — граф Вандомський, але його зв'язок не встановлений^[1].

Овдовівши, Фульк в 952 році знову одружився з вдовою Алена II Крива Борода, Аделаїдою — дочкою Тібо Старого, графа Блуа^[5], сестрі Тібо I Блуаського, що дозволило Фульку II сформувати альянс з Тібальдінами^[5].

Джерела

Christian Thevenot, Olivier Orban, La legende doree des Comtes d'Anjou, Paris, 1991, ISBN 2855656249
Denis Piel, Le pouvoir de Foulque II le Bon, comte d'Anjou de 941 a 960 : etude sur la puissance angevine au milieu du, Angers, 2010 (memoire dactylographie)
Sassier, Hugues Capet, coll. « Biographies historiques », 14 janvier, 364 p. ISBN 9782213670027

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Detlev Schwennicke, Europaische Stammtafeln: Stammtafeln zur Geschichte der Europaischen Staaten, Neue Folge, Band III Teilband 1, Tafel 116(нім.)
↑ K.S.B. Keats-Rohan, Family Trees and the Root of Politics; A Prosopography of Britain and France from the Tenth to the Twelfth Century (The Boydell Press, Woodbridge, UK, 1997), p. 255(англ.)
↑ Bernard S. Bachrach, Fulk Nerra the Neo-Roman Consul, 987—1040 (University of California Press, 1993), p. 261
↑ Those of My Blood: Creating Noble Families in Medieval Francia By Constance Brittain Bouchard, p.23
↑ ^а ^б Bernard S. Bachrach, Fulk Nerra the Neo-Roman Consul, 987—1040 (University of California Press, 1993), p. 7(англ.)

Посилання

[ESIII1-116-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Detlev Schwennicke, Europaische Stammtafeln: Stammtafeln zur Geschichte der Europaischen Staaten, Neue Folge, Band III Teilband 1, Tafel 116(нім.)

[FTRP255-2] K.S.B. Keats-Rohan, Family Trees and the Root of Politics; A Prosopography of Britain and France from the Tenth to the Twelfth Century (The Boydell Press, Woodbridge, UK, 1997), p. 255(англ.)

[3] Bernard S. Bachrach, Fulk Nerra the Neo-Roman Consul, 987—1040 (University of California Press, 1993), p. 261

[4] Those of My Blood: Creating Noble Families in Medieval Francia By Constance Brittain Bouchard, p.23

[FN7-5] а ^б Bernard S. Bachrach, Fulk Nerra the Neo-Roman Consul, 987—1040 (University of California Press, 1993), p. 7(англ.)

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]