Фольк-хісторі (також фольк-історія, псевдоісторія, антиісторія) — узагальнена назва сукупності претендуючих на науковість літературно-публіцистичних праць та ідейно-теоретичних концепцій на історичні теми, створених, в основному, непрофесіоналами з позицій негаціонізму. Праці при цьому не є науковими. Термін має російське походження та вживається, як правило, в сучасній Росії[1].

У РосіїРедагувати

Ряд псевдоісторичних робіт, які кардинально переглядали канонічну історію, найбільшу популярність серед яких набули праці «Нової хронології» А. Фоменко, були опубліковані ще в СРСР, але масовим явищем публікація псевдоісторичної літератури стала з середини 1990-х років і продовжується до сьогодні. Так, до 2010 року по «Новій хронології» видано більше 100 книг загальним тиражем близько 800 тис. екземплярів.

Характерною загальною ознакою російських псевдоісторичних робіт є повна ревізія історії так званого «руського народу», при цьому загальними мотивами є «удревлення» історії, сформованої в працях етносу та його культурних досягнень до античності або навіть до неоліту і палеоліту.

Так, В. Чудінов в своїх публікаціях стверджує, що така цивілізація виникла задовго до всіх інших відомих цивілізацій, а Москва існувала задовго до Риму, і Рим був побудований етрусками «за наказом Москви». Самі етруски говорили російською, але писали справа наліво — звідки і назва міста — російське «Мир».[2]

Оскільки історія намагається блокувати фольк-хісторикам наукові платформи для самовираження, фольк-хісторі витісняється на рівень регіонів. Дослідники відзначають, процес експансії «альтернативників» став зачіпати і навчальну літературу, включаючи шкільні підручники в Російській Федерації.[3]

В республіках Росії цей процес часто знаходить розуміння та користується прихильністю влади, зацікавленої у формуванні уявлень про героїчну історію свого етносу. У зв'язку з необхідністю зміцнення етнократії виникла політична потреба на подібну продукцію.

ПерспективиРедагувати

На федеральному російському рівні «світ фольк-хісторі», на думку дослідників, значно розрісся і зажив своїм окремим життям, багато в чому пародіюючи життя академічної науки. Внутрішня самоорганізація спільноти сформувала зачатки групової самосвідомості. У цьому світі існують свої паралельні авторитети, одні автори з повагою цитують інших, посилання з одних праць перекочовують в інші, інші автори нахабно крадуть, викривлюючи усім відомі істини. Кандидат історичних наук, доцент Г. Єлісєєв вже в 1998 році констатує, що «для незалежного спостерігача спільнота «фольк-хісториків» нагадує цирк».

ПриміткиРедагувати