Флавій Помпей (*Flavius Pompeius, д/н —19 січня 532) — політичний та військовий діяч ранньої Візантійської імперії.

Флавій Помпей
Народився невідомо
Константинополь, Візантійська імперія
Помер 19 січня 532
Константинополь
·страта
Громадянство
(підданство)
Byzantine imperial flag, 14th century.svg Візантійська імперія
Діяльність політик, військовослужбовець
Титул патрикій
Посада консул
Термін 501 рік
Попередник Флавій Іпатій
Наступник Флавій Проб
Конфесія православ'я
Рід Фракійська династія
Батько Флавій Секундін
Мати Цезарія
Брати, сестри  • Флавій Іпатій (консул 500 року)

ЖиттєписРедагувати

Походив з іллірійського роду. Син патрикія Флавія Секундіна, єпарха Константинополя, й консула 511 року, та Цезарії, сестри імператора Анастаія I. Про молоді роки нічого невідомо. Завдяки своєму вуйкові-імператорові зробив гарну кар'єру. 501 року змінив на консульстві свого старшого брата Іпатія. Тоді ж отримав титул патрикія. Очолював якісь військові підрозділи у діоцезі Фракія. В подальшому отримав посаду magister militum vacans.

Був прихильником православ'я, засуджуючи монофізитську політику Анастасія I. Підтримуючи вигнаного православного патріарха Македонія II, Помпей та його дружина зазнали утисків з боку імператора. У 511—512 роках Помпей листувався з Савою Освяченим. У 512 році будинок в Константинополі, що належав Помпеєві, було знищено під час антимонофізитських заворушень. Православні вважали Помпея також монофізитом, як і його вуйко-імператор.

515 року призначено командувачем Фракії (magister militum per Thracias). Є уривчасте повідомлення історика Йордана, що у 517 році Помпей зазнав поразки у битві при Адріанополі під час навали племені антів на Балканській півострів.

Підтримував проведення перемовин з папою римським Горміздом щодо припинення акакіанської єресі, яка була поширена на Балканах. 519 року разом з Віталіаном та Петром Саббатійським зустрічав посланців папи, що прибули до Константинополя.

Після смерті Анастасія I зумів разом з братами зберегти своє становище при новому імператорові Юстині I. У 528 році на посаді magister militum praesentales очолив війська у війні з Іберію з Сасанідською державою. Втім Помпей привів свої загони вже близько до зими, тому не встиг вступити у бойові дії.

У січні 532 року під час повстання «Ніка» в Константинополі незадоволені знать та містяни висунули брата Помпея — Іпатія — претендентом на трон замість Юстиніана I. Але Помпей разом з Іпатієм сховався у синкліті, не дуже сподіваючись здолати Юстиніана I. Натомість останній побоюючись зради вигнав синклітів з імператорського палацу. Після цього Іпатій вирішив домагатися трону, в чому його остаточно підтримав Помпей. 19 січня під час спроби проведення церемонії сходження на імператорський трон Іпатія, вірні війська Юстиніана I на чолі із Велізарієм та Мундом напали на повсталих, знищивши 35 тис. осіб. Помпея і Іпатія було схоплено й надвечір того ж дня страчено, а тіла викинуто у море.

РодинаРедагувати

Дружина — Анастасія

Діти:

  • син

ДжерелаРедагувати

  • Martindale, John R.; Jones, A.H.M.; Morris, John (1992), The Prosopography of the Later Roman Empire — Volume III, AD 527—641, Cambridge University Press, ISBN 0-521-20160-8
  • Geoffrey Greatrex: Flavius Hypatius, Quem vidit validum Parthus sensitque timendum. An investigation of his career. In: Byzantion. Bd. 66, Nr. 1, 1996, ISSN 0378-2506, S. 120—142.