Вікіпедія

Фердінанд фон Трауттмансдорф

австрійський політик (1749-1827)

Фердінанд фон Траутмансдорф (*2. січня 1749 р. у Відні; † 28 серпня 1827 там же) — австрійський дипломат і державний діяч. З 1787 по 1789 рік він був повноважним міністром Австрійських Нідерландів, правлячи від імені імператора Йосифа II. За походженням він був членом дому Траутмансдорфів.

Фердінанд фон Трауттмансдорф
нім. Ferdinand von Trauttmansdorff
Нині на посаді
Народився 12 січня 1749(1749-01-12)[1][2][3]
Відень, Габсбурзька монархія[1][3]
Помер 28 серпня 1827(1827-08-28) (78 років) або 27 серпня 1827(1827-08-27)[1][3] (78 років)
Відень, Австрійська імперія[1][3]
Відомий як політик, дипломат
Країна Австрія
Alma mater Віденський університет
Батько Franz Norbert Trauttmansdorffd
Мати Maria Anna, Gräfin von Herbersteind[4]
У шлюбі з Maria Karoline von Colloredod
Діти Graf Joseph von und zu Trauttmansdorff-Weinsbergd і Johann von und zu Trauttmansdorff-Weinsbergd
Нагороди
Орден Золотого руна
 Медіафайли у Вікісховищі

Біографія ред.

Фердінанд фон Траутмансдорф був членом аристократичної родини Траутмансдорфів і спадкоємцем сімейного стану після ранньої смерті свого старшого брата. Після короткого перебування в канцелярії губернатора Нижньої Австрії він вступив на дипломатичну службу імператора в 1774 році. 1783 року він став представником імператора Йосифа II у Франконському окрузі.[5] У 1772 році він одружився з Марією Кароліною фон Коллоредо (1752—1832). У шлюбі народилося п'ятеро дітей[6].

З 1780 по 1785 рік Траутмансдорф був богемським посланником у Священній Римській імперії в Регенсбурзі, а з 1785 по 1787 рік він був австрійським посланником при дворі курфюрста Майнца[7]. З 1787 по 1789 рік він був повноважним міністром і президентом губернії Австрійських Нідерландів. Хоч він і був готовий піти на поступки, але не зміг побороти невдоволення в провінції. Великі конфлікти виникли передусім навколо церковної політики та обмежень самоврядування у зв'язку з Йосифінськими реформами[8]. 12 грудня 1789 року Траутмансдорфу довелося втекти з Брюсселя перед революцією. Після його відвоювання в 1790 році він не повернувся, а служив канцлером голландського двору у Відні в 1793—1794 роках до остаточного кінця австрійського панування в країні. У нього виникли суперечки з міністром Тугутом, на рахунок конфронтаційної політики імператора[9]. Він став головою дворянської опозиції «військовому барону» Тугуту[10].

Після падіння Тугута імператор Франц II тимчасово призначив Траутмансдорфа в 1800—1801 роках виконувачем обов'язків міністра закордонних справ при кабінеті міністра Коллоредо. Під час свого восьмимісячного перебування на посаді він намагався досягти зближення з Росією та Пруссією як противагу революційній Франції, а також посилити участь Австрії в секуляризації німецьких територій через Рейхсдепутаційний гауптшлюс[11]. Але державна канцелярія перебувала в хаосі, і під час війни імперія Габсбургів не мала чинного уряду[12].

Марно працюючи як міністр, Траутмансдорф 12 січня 1805 року був зведений у спадковий ранг імператорського князя. З серпня 1807 року до своєї смерті в 1827 році він служив обергофмейстером імператора Франца. Він був відповідальним за організацію Віденського конгресу в 1814—1815 роках.

Література ред.

  • Траутмансдорф, Фердинанд Райхсфюрст від і до, том 26, С. 378
  • Траутмансдорф-Вайнсберг, Фердинанд Фюрст, том 47, Відень, 1883, С. 57
  • Новий некролог німців, том 5, частина 2, S.789f

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #101105592 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ http://www.deutsche-biographie.de/sfz82893.html
  3. ↑ а б в г Dr. Constant v. Wurzbach Trauttmannsdorff-Weinsberg, Ferdinand Fürst // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 47. — S. 57.
  4. ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
  5. ↑ Gustav Buchholz. Trauttmansdorff, Ferdinand Fürst zu // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1894, Band 38, S. 524–531.
  6. ↑ Stammbaum der Trauttmansdorffs
  7. ↑ Franz Xaver Bischof: Das Ende des Bistums Konstanz. Hochstift und Bistum Konstanz im Spannungsfeld von Säkularisation und Suppression (1802/03–1821/27). Verlag Kohlhammer, Stuttgart 1989, ISBN 3-17010-575-2, S. 102.
  8. ↑ Johannes Koll: «Die belgische Nation.» Patriotismus und Nationalbewusstsein in den Südlichen Niederlanden im späten 18. Jahrhundert. Verlag Waxmann, Münster 2003, ISBN 3-83091-209-9, S. 111.
  9. ↑ Gustav Buchholz. Trauttmansdorff, Ferdinand Fürst zu // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1894, Band 38, S. 524–531.
  10. ↑ Karl Otmar Aretin, Joachim Leuschner (Hrsg.): Deutsche Geschichte. Verlag Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 1993, ISBN 3-52533-583-0, S. 80 und 88.
  11. ↑ Gustav Buchholz. Trauttmansdorff, Ferdinand Fürst zu // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1894, Band 38, S. 524–531.
  12. ↑ Karl Otmar Aretin, Joachim Leuschner (Hrsg.): Deutsche Geschichte. Verlag Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 1993, ISBN 3-52533-583-0, S. 80 und 88.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фердінанд_фон_Трауттмансдорф&oldid=40645564