Федір Весна
Федір Весна (рус. Федор Весна, Fedor Wesna, Chwiedor Viosna) — наближений польського короля Ягайла, його сокольничий відповідно до «Літописця великих князів Литовських». Найімовірніше, він був православним й не вирізнявсь якимось знатним походженням.
Дослідник Олег Ліцкевич[be] потрактовує його за зрущеного балта, отожсамлюючи зі згаданим в Торунських анналах дядьком, себто вихователем Ягайла на ймення Ходор (лат. Codar patrui Yagell) — одним з учасників змови супроти Кейстута літа 1382 року (в ВКЛ здавна побутував звичай «дядькування[be]», коли спадкоємців великородних сімейств оддавали дрібним нобілям або селянам на тимчасове виховання)[1].
У джерелах Федір подибується яко власник Новосілок, розташованих понад річкою Ошмянкою непоодаль Жупран[be] (Novam villam alio nomine in vulgari Nowesyolo nuncupatam, quam olim quidam Wyesna tenuit et possedit)[2], й прозиваних від його імені зарівнож Вешниками (пол. Wieszniki)[3]. Також зазначається поручителем перед кн. Скиргайлом за незнаного ближче Гридька Костянтиновича, щоправда, без титулу й жодної посади і на досить низькій позиції порівняно із іншими поручителями (саму ж грамоту було видано межи 1389 та 1390[a])[5][1].
По кончині кн. Уляни Олександрівни 17 березня 1392 року, але не пізніше серпня господар призначив служебника намісником Вітебської землі, чим покривдив Свидригайла, що лічив її своєю вотчиною по кужелю. За свідченнями літописців, молодший Ольгердович «не могъ терпѣти», що Ф. Весна обладує градом «не зъ его послушенства»[6], а тому пізньою зимою чи ранньою весною 1393 захопив місто й повелів того вбити. Згідно з твердженням хроніста XVI століття Матея Стрийковського, бідолаху низринули із замкових мурів, так що той скрутив собі шию. Те саме повторює й Хроніка литовська і жомойтська. Щоправда, звістки про цей епізод доволі плутані, рясніють анахронізмами кшталту згадки про те, що Свидригайло заручивсь допомогою лівонців і руських бояр, а також підбунтував козаків — заледве чи випадає говорити про їхню надійність. Як не без слушності завважив британський історик Роберт Фрост, подібні вияви ворохобного норову князя даватимуться навзнак протягом усього його життя[7][8][9].
Коли ж про скоєне довідався Ягайло, то сильно засмутився, і надіслав Вітовтові грамоту із велінням одомстити. Отож, великий князь та Скиргайло зібрали до червня військо з Литви й Руси, і рушили в похід. Найперш були взяті Друцьк та Орша, а затим при помочі раті Юрія Святославича Смоленського здобутий Вітебськ. Самого ж Свидригайла при тому ймили, допровадивши к Кракову в почесну неволю[10].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б Ліцкевіч А. Да пытання пра рутэнізацыю балтаў у ВКЛ у XIV — пачатку XV ст. // Arche. — 2009. — № 11-12. — С. 50-51.
- ↑ Semkowicz W. Przywileje Witołda dla Moniwida, starosty wileńskiego i testament jego syna Jana Moniwidowieza // Ateneum Wileńskie. № 2, 1923. — S. 259.
- ↑ Rowell, Stephen Christopher (2008). Ką ankstyvieji rašytiniai šaltiniai byloja apie Kreivosios pilies vietą. Lietuvos pilys. 4: 116.
- ↑ Polechow, Sergiej (2020). Poręczenie za kniazia Żedywida a wydarzenia lat 1392-1393 w Wielkim Księstwie Litewskim. Zapiski historyczne. 85 (3): 74.
- ↑ а б Пам'ятки української мови. Грамоти XIV cтоліття / Упорядкування, вступна стаття, коментарі і словники-покажчики М. М. Пещак. — Київ: Наукова думка, 1974. — С. 108
- ↑ Полное собрание русских летописей. — Т. 17: Западнорусские летописи. — СПб., 1907. — С. 325
- ↑ Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / відп. ред. О. Купчинський. — Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2011. — С. 590-591.
- ↑ Nikodem, Jarosław (2013). Witold: Wielki Książę Litewski (1354 lub 1355-27 października 1430). Kraków: Avalon. с. 162. ISBN 978-83-7730-051-0.
- ↑ Frost, Robert I. (2018). The Oxford History of Poland-Lithuania. Volume I. Oxford: University Press. с. 84. ISBN 9780192568144.
- ↑ Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / відп. ред. О. Купчинський. — Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2011. — С. 590-591.
Література
ред.- Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 289-290, 537-541. — ISBN 978-5-86007-918-2.