Федько Володимир Петрович
Володи́мир Петро́вич Федько́ (11 вересня 1940, Артемівка — 5 листопада 2006, Київ) — український художник, член Національної спілки художників України, член-кореспондент Академії мистецтв України (2001), заслужений діяч мистецтв України (1994)[1], лауреат Державної премії України в галузі архітектури (1991)[2].
| Федько Володимир Петрович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження |
11 вересня 1940 с. Артемівка Амвросіївський район, Донецька область | |||
| Смерть | 5 листопада 2006 (66 років) | |||
| м. Київ | ||||
| Країна |
 СРСР  Україна | |||
| Жанр | монументально-декоративне мистецтво | |||
| Навчання | Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва | |||
| Діяльність | художник | |||
| Звання |
 | |||
| Нагороди |
 | |||
|
| ||||
Біографія ред.
Народився в с. Артемівка Амвросіївського району Донецької області. У 1965 році закінчив закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва за спеціальністю «Художнє оформлення тканин», педагог за фахом Р. Ю. Сельський.
З 1966 року працював помічником майстра на Дарницькому шовковому комбінаті. У 1970—1978 та 1983—1992 роках — художник на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва, в 1978—1983 роках — головний художник Республіканського виробничо-експериментального об'єднання. В 1992—1995 роках — голова Київської організацій Спілки художників України.
З 2000 року викладав на кафедрі художніх основ декоративно-прикладного мистецтва Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука.
Помер на 67-му році життя 5 листопада 2006 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°24′59″ пн. ш. 30°30′05″ сх. д. / 50.4165944° пн. ш. 30.5016417° сх. д.).
Основні твори ред.
- «Лесь Мартович», гобелен для музею Леся Мартовича у с. Торговиця. Івано-Франківської області.
- «Брама дозвілля» (чеканка, мідь, холодні емалі, Узбекистан).
- Гобелени-триптихи «Природа», «Древо знань», «Мистецтво», «Українська народна пісня», «Корифеї українського театру».
- Галерея портретів політичних та культурних діячів Київської Русі (мозаїка, станція метро «Золоті ворота», Київ). На фризі станції метро «Золоті ворота» у проміжному вестибюлі між двома «прольотами» ескалатора, прямо над виходом до ескалатора, який веде на поверхню, знаходиться мозаїчний напис «СЛАВА УКРАЇНІ». В 1989 році це гасло офіційно вважалось неприйнятним і його вживання (а тим більше пропаганда) могло призвести до переслідувань.[3]
- Образи святих царів та образи стовпників на східних та західних арках хорів центрального нефа Михайлівського Золотоверхого собору у Києві.
Зображення ред.
-
-
Станція метро «Золоті ворота» -
Мозаїка біля ескалаторного тунелю -
Мозаїка на склепінні проходу до платформи: Св. Феодосій, співзасновник Києво-Печерської лаври -
Мозаїка Петро Милоніг
Примітки ред.
- ↑ Указ Президента України від 29 квітня 1994 року № 190/94 «Про присвоєння почесних звань України працівникам образотворчого мистецтва».
- ↑ Постанова Кабінету міністрів України від 30 грудня 1991 року № 394 «Про присудження Державних премій України по архітектурі 1991 року».
- ↑ «Найісторичніша» станція київського метро потрапила в топ-20 Європи. ФОТО
Джерела ред.
- Федько Володимир Петрович // Офіційний сайт Національної Академії мистецтв України.
- Федько Володимир Петрович // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 603. — ISBN 5-88500-071-9.
- Федько Володимир Петрович // Художники України : Енциклопедичний довідник : Вип. 1 / Академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва ; редкол. В. Д. Сидоренко (голова) та ін. ; автор-упор.: М. Г. Лабінський. — К. : Інтертехнологія, 2006. — С. 561. — ISBN 978-966-96839-3-9.