Федченко Павло Максимович

Павло́ Макси́мович Фе́дченко (12 липня 1920, село Носачів, нині Смілянського району Черкаської області — 13 червня 2002, місто Київ) — український літературознавець, шевченкознавець. Доктор філологічних наук (1968), професор. Завідувач відділу культури ЦК КПУ (в 1968—1973 роках). Кандидат у члени ЦК КПУ в 1971—1976 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 8-го скликання.

Федченко Павло Максимович
ФедченкоПавло.jpg
Народився 12 липня 1920(1920-07-12)
Носачів, Смілянський район, Київська область
Помер 13 червня 2002(2002-06-13) (81 рік)
Київ, Україна
Діяльність літературознавець, викладач університету
Alma mater Філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1949)
Науковий ступінь доктор філологічних наук[d] (1968)
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка і ЦК КПУ
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора

ЖиттєписРедагувати

Учасник Другої світової війни — фронтовик, військовий журналіст.

1949 закінчив Київський університет. Невдовзі у цьому ж університеті ста першим аспірантом кафедри теорії і практики радянської преси, створеної 1951.

Працював у Київському університеті. Очолював кафедру історії журналістики, був деканом філологічного факультету. Був науковим керівником дипломної роботи В'ячеслава Чорновола.

Був членом ВКП(б) з 1946 року.

У 1968—1973 роках — завідувач відділу культури ЦК КПУ.

Роль у порятунку факультету журналістики Львівського університетуРедагувати

На початку 1960-х ЦК Компартії України відрядив до Львова дуже представницьку комісію на чолі з «добре вишколеним функціонером» Л. Чередниченком. Саме так про нього написав у спогадах «Львівський журфак — це звучить гучно, славно, гордо!» один із членів цієї комісії професор Київського університету Павло Федченко.

Завдання комісарів полягало у підготовці рекомендацій щодо злиття факультетів журналістики Київського та Львівського університетів (звичайно, на київському ґрунті) і в узагальненні стану викладання суспільно-політичних дисциплін (передовсім марксо-ленінського циклу) у високих школах Львова.

Очікуваної одностайності не було досягнуто. Федченко не підписав висновків комісії, натомість підготував і подав простору «цидулу на користь збереження львівського факультету журналістики». Як не парадоксально — у високих партійних кабінетах, де, очевидно, стали сумніватися у своєму рішенні щодо створення львівського факультету, дослухалися окремої думки Федченка.

У спогадах на схилі життя учений так пояснював свій крок:

«…За іншого, необґрунтованого, упередженого з усіх точок зору неправильного розв’язання справи історія Львівського журфаку, на жаль, була б трагічно знівечена й обірвана, а в наслідку — розвиток нашої професійної науки і підготовка різнопрофільних журналістських кадрів в Україні були б суттєво збіднені, викривлені. Був у цьому я глибоко переконаний вже тоді, і це переконання лише зміцніло у наступні сорок років плідної діяльності факультету журналістики Львівського університету, за всіма показниками і критеріями, звісно, що одного з найкращих і найавторитетніших на теренах тодішнього Радянського Союзу».

ПраціРедагувати

Праці з історії української літературної критики, історії української журналістики та шевченкознавства.

  • «Матеріали з історії української журналістики» (1959).
  • «Слово про Кобзаря» (1961).
  • «Тарас Шевченко» (1963).
  • «Літературна критика на Україні першої половини XIX ст.» (1982).
  • Статті:
    • «Публіцистика Т. Г. Шевченка» (1959),
    • «Тарас Шевченко — великий співець дружби народів» (1965).
    • Публіцистика Т. Г. Шевченка // Світова велич Шевченка. — Т. 2. — К., 1964.
    • Коли і де народився Володимир Винниченко // Слово і час. — 2000. — № 7.
    • «Закуток» — останній притулок Володимира Винниченка // Україна (Київ). — 1991. — № 12.

Співавтор колективних праць:

  • «Партія і література» (1975),
  • «Українська література в російській критиці» (1980),
  • «Історія української дожовтневої журналістики» (1983).

НагородиРедагувати

Нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, медалями, почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (1970).

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати